Глава 11. Сомнамбулізм та діти

Ні, Катерина не була в паніці. Але так хотілося.

Вона для себе вивела давно аксіому: дитина лише її. Не потрібна їй допомога від батька дитини саме як від батька. Їй потрібні гроші. І вона буде заробляти ці гроші.

План Марго, який було підкріплено лише фантазією, наївністю та романтикою, її не влаштовував. Це той, де подруга пропонувала закохати Дем’яна в себе, а після вже вдарити його на розмах новиною про вагітність. Катерина цього не могла допустити. Їй не потрібні жодні жертви з боку Калиновського.

Але побачення, яке закінчилося годину тому, ну ніяк не поліпшувало її стану. Дем’ян не натякав, не уходив від прямої відповіді. Він прямо сказав. І про дитину та небажання брати відповідальність на себе. І про те, що він хоче поновити їхні стосунки. В Катерині, яка значно розслабилася в компанії Дем’яна, зараз борються два дивних почуття.

— Катю, повір, бути з тобою варто того, щоб закинути на себе відповідальність.

А якщо йдеться про відповідальність та дітей?..

З одного боку Троценко все сподобалося. Не було б дитини, а лише тільки вона, то чому б не спробувати ці стосунки заново? Чому б не пірнути знову до почуттів та не отримати насолоду навіть від короткострокової інтрижки?

З іншого боку є її власна відповідальність. Не можна просто так маніпулювати іншими людьми. Каті хотілося кинути все і побігти звідси. Знайти інший спосіб заробляти, викреслити Калиновського зі свого життя та життя її дитини. Драматично написати йому короткого листа: «До зустрічі, коханий» і покинути назавжди це місце.

Тоді, коли вони розлучилися пару місяців тому, Катя страждала. Чи було то справжнє кохання, чи лише все зупинилося на стадії простої закоханості, яка підкріплювалася особливими феромонами літніх вечорів та власної молодості, Катя не знає. Погано спала перші дні та вдень ходила, наче сомнамбула. Потім трішки її стало попускати після чергової ночі аутотренінгів. Але ж надовго Катю не вистачило — доля знову непогано вдарила її по голові новинами про майбутнє материнство.

В пік роздумів Каті про те, як вчинити й далі планувати своє життя, приходить повідомлення від Марго. Подруга зазвичай користується голосовими можливостями месенджера та питає, чому Троценко не спить. Посилається на те, що час вже давно не дитячий і треба дитині відпочивати.

«Дитина собі спокійно весь цей час спить, не хвилюйся за неї».

— Так я ж не тільки за неї хвилююся. Ти чого в цей час досі не бачиш п’ятий сон про рожевих слоненят?

«Тому, що я була на побаченні».

— Боже, невже твій старенький залицяльник знову звернув на тебе увагу? Чи ти знайшла там когось більш перспективного?

«Не кажи нісенітниці. Я була з Дем’яном, так. Але ж я не женуся за перспективами».

— А дуже дарма, зірочка моя. Ну, я чекаю на подробиці. Давай.

«І подробиць тобі теж не буде. Адже нічого не було — ми просто вечеряли на природі».

— Ну-ну, я удам, що я тобі повірила, — невдоволено бурмоче Марго в телефоні. — Але, якщо що, то я ображена відсутністю тих самих подробиць, якими б ти могла поділитися.

Катерина ще надсилає декілька повідомлень подрузі, переходить на тему особистого життя Марго. Троценко лягає спати вже після півночі, коли до роботи залишається всього нічого. Думки доволі довго крутяться в її голові навколо Дем’яна та його планів на неї. Катя всією душею хотіла б, щоб чоловік просто прийняв її вагітність і продовжив залицяння. Ця мрія навіть звучить як маячня, не кажучи вже про реалізацію. Троценко зітхає та відвертається до стіни.

Заснути виходить швидко, але спить погано. Постійно прокидається, ворочається. Тільки о четвертій ранку вмикає вентилятор, який люб’язно на вихідних приніс Дем’ян. Під звук руху пропелера засинає Катя вже міцніше. Дивні забаганки вагітних.

Зранку ледве прокидається від будильника. За звичкою проводить кілька хвилин перед дзеркалом. Все одно не знаходить візуальних доказів власної вагітності. Тільки волосся відросло. А Марго одного разу сказала, що вагітні не мають в цей час нічого з зачіскою робити. Не те щоб Катерина насправді в це вірила. Проте вирішила, що довжина їй не заважає — нехай росте собі потрохи. Виходить з кімнати Катя вже з чіткою установкою, що не буде думати про стосунки. У неї робота. Ніколи їй страждати.

***

Дем’ян заходить у свій колишній кабінет без стуку. До цього Катерина вже звикла — чи чоловік не думав, що може заважати, чи він по житті не дотримувався банальної ввічливості — не зрозуміло.

— Привіт, — бос киває своїй співробітниці, проходить всередину кабінету та сідає навпроти. Катерина теж вітається. — Як справи?

— Нормально, але ж ти не для того прийшов. Що цікавить цього разу? Податкова? Чи хочеш дізнатися, наскільки жахлива фарба на подвір’ї?

— Агов, ти чого така зла? — Дем’ян корчить гримасу. — Чи то в тебе, може, ПМС?

— Ідіот, — Катерина настільки збентежена сьогодні гормональним сплеском, що вщент забула про субординацію. Те, що вони з Калиновським кілька днів поспіль вечеряли разом, не забирало його статус начальника.

— Ого, — чоловік сідає рівніше у кріслі. — Будемо вважати, що ти нічого не казала, а я нічого не чув. Ну, і буде справедливо перепросити. Вибач за мої слова про ПМС — це не ввічливо було.