Глава 9. Щось між Жаданом і Скрябіним

Катерина закриває чергову теку з документами й зітхає. Набряклі ноги, біль у спині та нестерпність запаху фарби роблять день гіршим за будь-який інший день. Ще й працівник, якому довірили фарбування декількох лавок на дворі контори, щиро намазує дерево, не жалкуючи матеріалу. Від того жахливий токсичний запах стає ще насиченішим та огиднішим. Катя вже зачинила вікно та навіть ролет спустила, вганяючи кабінет у морок, наче б це могло допомогти. Проте запах все одно потрапляв до кімнати через дірку старої вентиляції у стіні.

— Привіт працівни…, — двері кабінету відчиняються та на порозі з’являється бос. Одразу ж Дем’ян морщить лице, декілька разів махає перед ним долонею, ніби то б це допоможе розігнати гидотний запах. — Боже, чого ти досі тут сидиш?

— А де мені сидіти?

— Де завгодно, але там, де так не смердить! — наче маленькій дитині розжовує і так зрозумілі речі Калиновський.

— Де завгодно інтернет тут не працює, — ще намагається сперечатися Катерина, розуміючи, що загалом Дем’ян правий.

— Тоді просто геть звідси. Буде вихідний у тебе. Зараз токсичні речовини вдарять в голову, будеш мені тут мільйонні борги створювати. Тож давай-давай, виходь.

Катерина кидає у сумку речі, ставить на полицю стелі теку, в якій до цього шукала документи до податкової. А після дійсно виходить з кабінету. Дем’ян весь цей час стоїть та чекає на неї. Закриває сам своїм ключем двері.

— Якщо почекаєш з хвилин двадцять, я можу додому тебе підкинути.

— Добре. Тоді я на вулиці… ой, ні… я в їдальні, — Катя показує рукою напрямок та йде в бік потрібної кімнати, де запах має бути приємнішим. Дем’ян же зникає за дверима на вулицю. Катя розмовляє з кухаркою, обговорює з нею врожай картоплі та важливість висадження винограду восени. Саме за цими розмовами Катерину знаходить начальник.

— Я вже звільнився. Їдемо?

Катя киває, погоджуючись. Наче ще минулого тижня всі співробітники дізналися, де живе дівчина. Перший раз, коли Дем’ян запропонував їй їхати додому, викликав у колег деякі питання. І звісно, що їх ніхто не став обговорювати з Дем’яном чи Катериною. Люди між собою дісталися висновку, що Катя тепер — коханка начальника. Тож з нею побоювалися нормально спілкуватися у страху, що Калиновський дізнається про деякі недоліки в роботі: не в той час вийшли покурити чи на літр дизпалива злили більше, ніж було дозволено.

Катя не одразу зрозуміла, чого ставлення колег в конторі до неї змінилося. І знадобилося декілька днів, щоб скласти декілька елементів пазла від фрази «Доброго ранку, пані Катерино» від кухарки до боязливого погляду того самого Толіка.

— А ти на роботу навіщо заїхав? — Катя перепитує боса. Адже заходив до кабінету він з якоюсь фразою, яку через той клятий запах фарби так і не вимовив.

— На роботу? — наче не одразу розуміє питання Дем’ян. — А, та перевіряв роботу деяких пристроїв на комбайні. Ми перелаштовуємо машини тепер під соняшникові культури, відповідно розмір зерен та сортування за іншими параметрами. А до тебе зайшов для проформи. Що там з нашими документами до податкової?

— Я надіслала. Хоча щось підказує, що можуть у нас бути проблеми.

— Чого?

— Я тобі показувала, що та компанія, з якою ми три тижні тому уклали угоду, трішки не ок для нас.

— Ти думаєш, у них є проблеми з податками?

— Вірогідно, — Катерина майже впевнена у цьому. Інакше чого б податковій службі так довго перевіряти їхні документи.

— Гаразд, — зітхає тяжко. — Будемо розв’язувати проблеми поступно. І нагадай мені завтра зв’язатися з цими партнерами. Продамо їм останнє зерно та розстанемося.

Дем’ян мовчить після цього. І Каті весь час здається, що він збирається щось сказати, просто не наважується на це. Хоча вона знала ж іншого Калиновського, коли зустрічалась з ним. Той ніколи не очікував слушного моменту, а просто рубив власну правду, якою б вона не була. Саме такою була та клята розмова про чайлдфрі. Тож Катерина відкинула думку про невпевненість чи інше почуття з боку Дем’яна.

Вдома вона дякує за поїздку та йде до флігеля. Для того, щоб самопочуття стало краще, знадобилося пів години. Катя закинула ноги на стелю та влаштувалась на ліжку. Кажуть, що так набряки на ногах стають менше. До речі, живота досі не було видно, і це навіть трішки бентежило Катерину.

Після Катерина встає зі свого місця, відчуваючи потребу в їжі. Користуватися постійно послугами та добротою Любові Юхимівни не хочеться. Тож Катя вирішує йти до магазина. У місцевому супермаркеті можна знайти щось з корисного і свіжого, хоч для цього й треба віддати дияволу душу.

Ще й літня духота не додають Каті багато задоволення. Проте природа і приємні краєвиди не можуть не радувати очі.

— Катю, — її гукають, коли дівчина вже досягає забору, — а ти куди?

— В магазин, а що?

Троценко зупиняється та дивиться на Дем’яна, що в одних шортах стоїть на порозі будинку. На кілька секунд Катя навіть втрачає зв’язок з реальністю, задивляючись на красивий оголений торс чоловіка, який прикрашено декількома довгими татуюваннями.

— Тебе, може, підвезти?

— Та ні, дякую. Тут пів кілометра, — Катя усміхається ввічливо й натягнуто, намагаючись трішки  хоча б приховати своє зацікавлення.