Глава 7. Корови, шашлики та аб'юзери

Коли ти живеш у селі чи хоча б на околиці селища, будь готовий прокидатися від гучних наполегливих звуків. Вчора Катя прокидалася під жахливу мелодію від бензокоси, яка близько пів години ялозила по і так доглянутому газону під її вікном. І дівчина з великим задоволенням слухала б ненависного Шопена, якого вранці любила поставити на всю потужність їхня вихователька в дитбудинку, ніж цю монотонну штуковину.

Коли Катя з'являється на порозі її тимчасового житла і спідлоба дивиться на Дем'яна, той лише посміхається, нібито показуючи свої вибачення. Вже після, підвозячи її на роботу, нормально перепрошує та пояснює:

— У мене іншого часу на це не буде. А Люба вже третього дня не відстає. Простіше це зробити й більше не слухати занудство хоча б найближчі кілька тижнів.

— Та без проблем, — дівчина не збирається сперечатися зі своїм роботодавцем. — Мені й так час було вставати вже.

І якщо вчора, у п'ятницю, Каті справді треба було поспішати, щоб вчасно потрапити на роботу і встигнути до неї доїхати з Дем'яном, то сьогодні вихідний. І це мукання корови дівчину зовсім не влаштовує. Відчуття, що тварина стоїть під її вікном і катує душі навколишніх.

Катя намагається накрити голову подушкою, приглушивши звуки. Але сільськогосподарське диво не збирається зупинятися, беручи якщо не гучністю, то тривалістю. Катерині щиро захотілося залишити пенделя животині — вона не індуїст, не поклоняється їй.

Дівчина дивиться на годинник і зітхає. Чи не критично, але спати вже неможливо. Одягається, співаючи собі під ніс:

— Не стій під вікном, не дивись засмучено…

Катя зупиняється біля дзеркала і за своїм звичним розпорядком дивиться на живіт. Той досі не з'явився. Це логічно та зрозуміло. Але дівчина щоразу хотіла відчути чи то трепет, чи помітити будь-яку зміну відразу ж. Щоб зрозуміти та повірити остаточно, що вона буде мамою. Звідки у ній це бажання та інстинкт якогось гніздування, вона не розуміє. Троценко взагалі ніколи не думала про дітей. До того моменту, як не зрозуміла, що вагітна.

Дівчина припускає думку, що мозок просто полегшує їй життя. Позбутися дитини у неї не вийшло б у будь-якому випадку. А прийняти його — найпростіший і найменш морально болючий варіант.

Виходить на кухню, де вже погосподарювала її сусідка по будиночку та економка Калиновського. З Любов'ю Юхимівною у дівчини склалися добрі стосунки — жінка не може не приваблювати своєю добротою та життєрадісністю. Вона щоранку залишає Катерині простий сніданок і намагається нагодувати протягом дня. Троценко навіть у якісь моменти починає здаватися, що Любов здогадується про її стан і дотримується думки про те, що вагітним треба добре харчуватися.

Катя інших підтверджень не знаходить. І трохи розслабляється. Їй зовсім не потрібно, щоб хтось знав про її становище до того моменту, як вона не заробить потрібну суму. Або до того, як живіт уже не сховаєш під одягом. Дівчина закидає в рот млинці з вишневою начинкою, запиває чаєм і йде на двір. Це її перший вихідний тут. Незрозуміло, чим їй займатись у вільний час.

Іде садом і піддається спокусі, знімає капці й ступає голою ногою на ще мокру від роси траву. Трохи підтискає пальці від свіжості, що охолоджує, і блаженно жмуриться. Так вона востаннє гуляла у селі, у бабусі.

Троценко робить пару кроків і:

— Агов, ти що, захворіти хочеш?

Голос Дем'яна лунає збоку від вимощеної плиткою дороги. Катя розплющує очі й обертається на звук.

— Ні. А від роси можна захворіти? — здивовано дивиться на чоловіка.

— А ти думала!

— Я думала, що так гартуються, — знизує плечима і повертається до свого взуття.

— Угу, але не коли на вулиці всього плюс тринадцять.

— Серйозно? Я не помітила, що так похолоднішало.

Катя справді не відчуває холоду. Хоча для серпневого ранку така температура є явищем поширеним.

— У флігелі градусник на вікні теж є. А ти чого так рано встала? Сьогодні ж не на роботу.

— Прокинулася від якоїсь корови. Наче під вікном у мене стояла.

— А, це сусіди зліва купили собі. Всю ніч ревіла, я заснути не міг.

Катя сідає на лавочку, на яку потрапляють перші теплі промені сонця. Калиновський влаштовується поруч.

— А ти? Чого так рано?

— Дурна звичка. Якби попередній тиждень не прокидався зранку, зараз би ще десятий сон бачив.

Вони мовчать деякий час. А потім Дем'ян знову порушує тишу.

— Слухай, я ось думав… У тебе ж мала залишитися якась спадщина від батьків? Будинок там чи квартира.

— А ти мене проганяєш і це такий плаский натяк?

— Що? Ні. Просто хочу допомогти із житлоплощею.

— Ти вже мені допоміг, — усміхається Катя. — Із житлоплощею зокрема. А щодо спадщини… Я на нього відмову написала свого часу.

— На користь когось відмова? — не здається у своїх розпитуваннях Дем'ян.

— На користь тітки. Мені тоді було простіше зробити так, щоб вона від мене відчепилася. Точніше, маю невелику частку в тому будинку. Але небагато. Не думала тоді, що вийде така ситуація, — розводить руками, натякаючи на своє становище зараз.