Глава 5. Таємниці, які правлять життям

— Дивись, Катерино, щоб огірки з банки хрумтіли, я кладу туди більше вишневого листя, — Любов Юхимівна у своїй, здається, звичній позі складає руки під неосяжними грудьми. — Запам'ятала?

Катя киває у відповідь. Рішення допомогти жінці на кухні було спонтанним. Але воно того варте. Дівчина давно не поринала в атмосферу домашнього клопоту по кухні. А може, й взагалі, ніколи не відчувала такої доброти. Від Любові Юхимівни виходив абсолютно невідомий вайб для Каті. Можливо, саме такою й мала бути її тітка. Але насправді ж мамина сестра не звернула на дівчинку, яка потрапила до дитячого будинку, жодної уваги.

А Катерині хотілося. Ось так робити соління на зиму, слухати повчання, що прийшли з роками та досвідом. Щоб прокидалася, а на столі чекає сніданок. Нормальний сніданок, а не бурда із дитячого будинку. А тут економка Калиновського постійно вже ставила на стіл готову порцію млинців, сендвічів чи омлет із шинкою. Катя щоразу намагалася зайвий раз тричі моргнути, щоб не дати зрадницьким сльозам жодного шансу. Начебто життя навчило її не реагувати гостро на будь-які стусани й тимчасові потурання. А часом хотілося абсолютно по-дитячому розплакатися, як малюк на майданчику. Намотувати соплі на кулак і притискатися до батьківського плеча.

— Слухай, Катю, ти якось спритно пораєшся, як для людини, яка ніколи не крутила огірки?

— Навіть не знаю, — дівчина знизує плечима. — Я часто допомагала на кухні у дитячому будинку. А там наша кухарка любила кабачки та помідори консервувати.

— То ти з дитбудинку? — жінка округляє очі. А потім, мабуть, розуміє свій промах і додає: — Ой, ти не подумай, я не хочу лізти й таке інше…

— Та все гаразд, заспокойтеся. Так, я з дитячого будинку. З дванадцяти там жила.

— А батьки що? — в голосі економки з'являються ніжні нотки, які їй не притаманні. І Катя розуміє, що зараз у погляді у тієї є ще й жалість. Сукупність руйнує. Дівчина давно звикла до того, як люди реагують на її життєву драму. І не звертає уваги на це.

— Батьки… та банально розбилися на машині.

— Ох, — жінка притискає руки до грудей. А Катя не поспішає розповідати, що вона теж була в тій триклятій машині. І вижила в ній тільки вона з батьковим другом. І досі у дівчини на нозі залишилися шрами від операції, коли кістку збирали фактично частинками.

Таких подробиць Троценко вирішує не озвучувати. По-перше, вважає їх не такими вже й важливими у загальному контексті ситуації. А по-друге, Любов Юхимівна знає й так достатньо подробиць про її життя, щоб зітхати та поспівчувати. Можливо навіть пожаліти бідну сироту. І економка навіть дуже толерантно мовчить і не питає про наявність інших родичів у Катерини.

Катя успішно допомагає Любові Юхимівні закочувати останній урожай огірків у банки. Додає необхідні пропорції листя всіх порід дерев. І намагається запам'ятовувати повчання: вишня – для хрускоту, смородина – для кращого зберігання.

Троценко трохи втомилася, перебуваючи під постійним потоком вологи, що випаровується. Любов Юхимівна, помітивши неприродну блідість дівчини, веліла їй іти з кухні відпочивати. Собі під ніс щось тільки пробубнила про міських. Але робила вона все це без злісті. І навіть думки не виникало, що жінка на когось здатна злитися. Катя тому й не думає якось заперечувати чи сперечатися. Їй слід відпочити трохи від жару на кухні.

Катерина стомлено опускається на ліжко у виділеній їй кімнаті. Ремонт тут був добрим. І як зрозуміла сама дівчина, цією кімнатою користувалася переважно онука економки, коли приїжджала сюди на гостину. Тепер дівчинці доведеться тулитися в одній спальні з бабусею. Якщо Катя, звичайно, затримається тут на такий термін.

У своїй професійній придатності вона, звісно, ​​сумнівалася. Але намагалася постійно задіяти раціональне мислення. Завдяки йому хоч трохи вдавалося привести себе до тями й переконати, що працює Троценко добре. Але не тільки від її роботи залежить, наскільки довго Катя ще відчуватиме на собі гостинність Калиновського.

Дівчина кладе руку на живіт. Гладить його, і з усмішкою:

— Ну що, крихітко, колись ми татові скажемо про тебе.

***

— Знаєш, подруго, мені ось цього літа хочеться закохатися, — Марго ходить по кімнаті з боку в бік. Дівчина вже кілька місяців, як з'їхалася зі своїм хлопцем. Але продовжувала навідуватися до Каті зі старої дружби. Тим більше, що кімната все одно й досі значиться за Ритою.

Катя понуро киває, не розбираючи суть слів сусідки по кімнаті.

— Угу, і манікюрний салон відкрити.

Катя знову погоджується.

— І голою по ринку пройтися, — і ловлячи ту ж саму реакцію Катерини, Марго не витримує. — Гей, Троценко, ти хоч би вдала, що слухаєш мене!

Марго сідає поряд на ліжко сусідки. Дівчина зауважувала, що Катя поводиться не зовсім адекватно останній тиждень. А ось те, щоб її зовсім не слухали та відверто ігнорували — таке у їхній дружбі вперше.

— Ти після розлучення з тим чоловіком сама не своя. Гаразд, постраждала трохи. Але час уже повернутися до нормального життя. Час би взагалі забути його й далі рухатися.

— Мене з роботи вигнали, — нарешті видавлює сусідка.

— Ой, ну знайшла, через що переживати. Коли тебе вигнали з такої роботи, треба радіти. Нарешті, доля і Всесвіт дали тобі потрібний пендель, щоб ти припинила працювати в цьому жахливому місці. Тим більше ми знайдемо тобі нове щось, може, навіть за фахом — я попрошу нашого менеджера, і вона…