Розділ 3. Непроханий гість

— Все зрозуміло, — киваю з поважним виглядом знавця, — отже, погодувати та випустити. Але спочатку я вкладу тебе спати.

— Але я не хочу спати, — сердито тупає ніжкою Маша, — я хочу дивитися, як ти випускатимеш Васю.

Е ні. Навіть якщо Вася якась чихуахуа, я не збираюся йти на поводу у чотирирічної дитини.

Тим більше, що навіть таких собак я боюся до жаху.

Маша налаштована рішуче, тому мені знову доводиться хитрувати, щоб вмовити її спати.

— Добре, — погоджуюсь для видимості, — пропоную, замість спати, пограти.

— У що? — очі малечі спалахують вогниками азарту.

— У дуже цікаву гру. Але обіцяй, що все робитимеш за правилами.

— Коли це я порушувала правила? — надуває Маша губки.

— Сподіваюся, що ніколи, але я про всяк випадок застерігаю. У цю гру можна грати тільки лежачи в ліжку й обов'язково в піжамі.

— Хм, — Маша підозріло мружиться, відчуваючи підступ.

— Інакше нічого не вийде.

— Гаразд, — погоджується Маша, розтягуючи слова. — Ходімо.

Маша справді переодягається, чистить зуби та лягає у ліжко. А я обережно лягаю поряд і обіймаю малечу.

— Ця гра називається «подумай про мене». З її допомогою можна розмовляти з тими, хто зараз далеко від тебе.

— Чесно? — Маша одразу ж здивовано повертається й обхоплює мене ручками.

— Так, — відповідаю й ще міцніше притискаю її у відповідь. — Тільки це не буде справжньою розмовою. Просто той, кому ти посилатимеш свої думки, згадає про тебе. А якщо дуже захоче, то навіть зможе дещо почути.

— Ух ти, — усміхається Маша, — що для цього потрібно?

— По-перше, заплющити очі. — Чекаю, щоб Маша прикрила очі, і продовжую: — По-друге, уявити собі того, кому ти хочеш надіслати послання. Згадати, як він виглядає, яке у нього волосся, очі, як ця людина посміхається, сміється, як звучить її голос. А потім подумки подякувати їй. За що хочеш. Згадати найщасливіші моменти з нею. Сказати їй, що ти любиш її.

Я говорю, а сама згадую бабусю.

З мамою я не була особливо близькою. Вона все життя промоталася по відрядженнях, і ми з нею бачилися лише час від часу. А бабуся завжди була поряд. Підтримувала мене та допомагала. Раділа кожному моєму успіху, а за будь-якої невдачі говорила, що все, що не робиться, на краще.

Замовкаю та прислухаюся.

Викрут удався.

Маша спить і посміхається уві сні.

Дивно, як ця маленька дитина змогла всього за один день відсунути на задній план усі мої невдачі та неприємності.

Але я пам'ятаю, що сьогодні мої випробування ще не закінчилися.

Акуратно перекладаю Машу на подушку та виходжу з дитячої.

Адже на мене ще чекає невідомий на ім'я Василь.

Вдих видих.

Я стою перед дверима чорного ходу, притискаючи до грудей пакет із собачим кормом.

У мене тільки одна надія, що корм смачніший за мене і, якщо пес кинеться на мене, я встигну шпурнути в нього пакетом.

Звичайно, найкраще було б усі два тижні не випускати собаку з вольєра, сподіваючись на надійність загородження.

Але це нелюдяно щодо тварини. Якщо його привчили гуляти ночами, то хто я така, щоби порушувати графік тварини. А найголовніше, у дворі можуть стояти камери, тож господарі, напевно, зацікавляться, чому собака за весь час жодного разу не потрапив в поле їхнього зору.

Боязнь не виправдати покладені на мене надії перемагає страх перед твариною, і я роблю крок уперед.

Відчиняю двері. І тиша.

Ніхто на мене не кидається, не гарчить і навіть не гавкає.

Німий собака?

Ну а раптом?

Через пару хвилин я все ж таки знаходжу вольєр і знову завмираю.

Це не Вася й навіть не Василь. Це Васезавр.

Величезний, чорний, кудлатий, з моторошними зубищами та злісними голодними очима.

Я хотіла відкупитись кормом? Це навряд чи.

Від страху в мене починають стукати зуби та німіють руки. У роті пересихає, а очі ріже немов у них насипали піску.

Але я повинна це зробити.

Навіть не через камери.

Я просто маю сама подолати свій страх.

Намагаючись не дивитись на пса, обережно обходжу вольєр.

Потвора сидить мовчки, але очей з мене не зводить.

Мабуть, вичікує.

Сволота.

З протилежного боку вольєра знаходжу годівницю. Радує мене не наявність самої годівниці, скільки те, що наповнювати її можна зовні. Напувалка теж влаштована так, що воду потрібно просто заливати в бак. І цей бак достатньо заповнений.

Значить, не все так погано.