Поезія Незламності
Зелені очі, що дощами плачуть
Ти бачиш місяць понад хмари?
Ти бачиш місяць понад хмари?
Він дивиться на тебе з висоти.
Ти чуєш подих вітру? Це сигнали
того, що щось ти майже загубив.
А ця листва — вона, як та дівчина:
яскрава, неймовірна глибина.
І барви бачиш — барви, як барвінок,
і чистий жовтий, як її сльоза…
Звичайно, ти всього того не бачиш —
усі підказки, що дає Вона,
і ті зелені очі, що дощами плачуть,
і гордість, і терпіння — дивина.
Вона — та осінь: файна і проста,
красу якої ти не помічаєш.
Вона яскрава, іноді сумна,
а іноді — сувора до нестями.
Раніше щаслива вона була,
тепер, як бачиш, сирістю завмерла.
А місяць бачить все, творить дива,
і любить так її безмежно…
Помре надія — і піде вона.
Зроби хоч щось, поки не так запізно…
29.10.25
Відредаговано: 12.01.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
