Глава 46

       Зал був,як і завжди прекрасний та розкішний демонів теж було не мало,але не зважаючи на це Елеонора вирішила піти трішки прогулятись.

— Я піду погуляю трішки.-шепотом просовила Нора на вухо Сатани.

— З тобою все добре? Щось сталось?-стурбованно спитав батько.

— Ні зі мною все добре, просто там такий привабливий місяць, а зорі прям доповнюють його.  Мене зачарував місяць.-з усмішкою промовила Елеонора.

— Добре іди. Тільки будь акуратною, я міг би надати тобі охорону но я знаю, що ти скажеш ні і, що ти сама зможеш себе захистити.

— Так, я можу самостійно себе захистити. Не переживай за мене.

— Я завжди буду переживати за тебе моя зіронька. Іди гуляти бо зараз передумаю і приставлю до тебе охорону. 
— Дякую, ти найкращий батько.- промовила дівчина після чого поцілувавши батька в щоку пішла прогулятись.

      Прогулятись дівчина вирішила в лісі, підходячи до   лісу дівчина отримувала задоволення від тиші, від місяця, який освітлював темне пекло. Елеонора обожнювала ліс і ніч, а найбільше дівчині подобалось гуляти в лісі вночі. 

Гуляючи по лісі дівчина вийшла на галявину біля озера і вирішила лягти на землю, щоб краще роздивитись зорі і місяць. Зробивши це на обличчі дівчини була усмішка їй було неймовірно приємно дивитись на зорі, розглядаючи сузіря це цікавило Елеонору. 

   Лежати на галявині Елеонора відчувала задоволення і в один момент почувся хруст гілок.Піднявшись на ноги дівчина почала заглядувати в глубину лісу, але нічого побачити їй не вдалось. В один момент дівчина побачила силует високого, накачаного чоловіка, він був одягнутий в сорочку, яка обтягувала його торс і здавалось, що сорочка не витримає і розірветься на ньому, не розуміючи хто він і з якою ціллю він прийшов сюди, склавши руки на зад дівчина створила вогняну кулю, щоб швидко швирнути її в демона, але коли силует приблизився ближче дівчина змогла роздивитись обличчя. 
 

   Це був Мейсінель той самий страний хлопець, який не ладив з її батьком, видохнувши Елеонора знищила вогняну кулю і крикнула:

— Якого чорта ти тут? Що ти тут забув? Я так злякалась? Болван. 
 Ні слова не послідувало, хлопець повільно прямував до Елеонори дивлячись то на її наряд, то в очі. За цей час поки хлопець повільно йшов дівчина теж змогла його роздивитись, сорочка була неймовірно приємного чорного відтінку, яку ще підкреслював золотой годинник на руці. Хлопець був неймовірно привабливий і він це прекрасно знав і вміло цим користувався при нагоді. 
 

  — Я що тут забув? Це ти Елеонора,що тут забула? Принцеси повині бути в замку на коронації, а не блукати по лісі.-нарешті відповів Мейсінель.

— Можливо інші принцеси настільки тупі, що не бачать нічого прекрасного навколо, а їх засліпили лише чоловіки та позолочені зали, але я дивлюсь навколо і бачу прекрасні ліси, нічне небо, а не тупих, самозакоханих королів.-фиркнула Елеонора після чого лягла на землю стараючись продовжити насолоджуватись небом.