Глава 22

— Цікаве містечко.-сказала Нора після чого взявши із машини сумку направилась до входу. 
— Знаю. Подобається?-спитав хлопець закривши машину. 

— Так,не зважаючи на те,що містечко закинуте і воно старине воно по своєму привабливе і коштує своєї уваги. 
— Значить нашу королеву приваблюють таємничі, старині місця.-задумливо сказав Марк після чого подивився на дівчину,яка щиро сміялась. 
— Ну королеви ж жили в високих,гарних замках з позолотою тому можливо зважаючи на те,що я королева це нормально що мене приваблюють старовині будинки з своєю історію.-сказала Нора. 
— Парки і ліси теж.-додав Марк з усмішкою на обличчі. 
— Як же тут добре і спокійно. Люблю такі місця,щоб можна було розслабитись,подумати про життя,обдумати все, помалювати або писати.-оглядаючи дерева сказала Нора. 

— Писати? Наша королева ще й пише. Хм цікаво цікаво, а що ж ваше величество ви предпочитаєте писати?- усміхнено сказав Марк дивлячись на обличчя Нори,яка своїм поглядом дивиться в небо і відпочиває. 
— Я пишу те,що приходить в голову. Деколи я пишу вірші, твори іноді починаю писати книги. Ти думав,що я тупенька нічого не вміюча королева?-спитала дівчина поки на її обличчі була щира усмішка. 
— Ну ви що, я завжди знав, що у аду буде дуже гарна й розумна королева. Може назвете назву своїх книг, хотілось би їх почитати.

— Я ще жодну книгу не дописала. До того ж вони не для публічного читання. Ці книги більше, як висловлення емоцій та почуттів на папері. І ці записи я не хочу,щоб хтось читав.- сказала Нори дивлячись на землю. 
— Я тебе образив чимось?- спитав Марк коли побачив, що усмішка дівчина за якою йому так подобалось спостерігати зникла. 

— Ні все добре просто я згадала, що переживала останнім часом і ці моменти були не дуже хороші. 
— Тут недалеко є озеро. Хочеш ми можемо піти туди, там як раз гарна галявинка є де можна посидіти, поговорити. Як тобі така ідея?-спитав Марк в надії знову побачити ту усмішку. 
— Озеро? Я согласна на все де неподалеку є річка, або озеро.