Артикул 6.

- Прошу? – Коллін відверто випав з реальності.

- Ти мавок чим приманювати зібрався? Мовчазним стовбиченням? – закотила очі, ласкаво запропонувавши: - Якщо соромишся, можу відвернутись.

На мене поглянули та-ак поблажливо й насмішкувато, як на дитину, що зморозила сміховинну дурість. Втім, хлопець активно взявся позбавлятися одягу, при цьому з викликом дивлячись мені прямісінько в очі. Мовби спеціально намагався довести, що нікого і нічого в цьому світі він не соромиться й абсолютно точно впевнений у своїй неземній унікальній красі. Пф! Хто ще тут з нас двох дитина?

Я як панна вихована, спостерігати за процесом не стала: відвернулась і пильно оглянулась, при цьому скомандувавши:

- Як закінчиш – лізь в озеро і максимально спокусливо ніжся у воді!

- Не розумію, як це нам допоможе, – хлопець досі сумнівався в адекватності та дієвості моєї авантюри.

На перший погляд, усе це справді здавалось безглуздим гаянням часу чи самовпевненою дурістю, однак, я розуміла, що роблю. При цьому йшла на не аби який ризик; просто тим, хто не був уведений у курс діла, до того ж звик розв'язувати всі проблеми виключно силою та кулаками, важко було збагнути геніальність моєї ідеї. Ну нічого, зрозуміє в процесі.

- Лізь! – впевнено заявила йому, а сама заховалась на безпечній і недалекій відстані: вилізла на каміння, звідки стікала вода, й обережно влаштувалась за найбільшою брилою.

Підглядати за бойовиком, зрозуміла річ, не збиралася, просто очікувала, сподіваючись, що нам пощастить, і що тіло Колліна виявиться достатньо спокусливим для лісових мисливиць за чоловічими серцями та іншими нутрощами.

- Я, звісно, не знавець, але щось підказує, що твій план не діє, – долинуло схвильоване.

- Старайся краще! Не мені тебе вчити, як жінок спокушати, – гучним шепотом відказала йому.

Згодом почулося негучне хлюпання. Вітерець доніс до мене прохолодні бризки води, стало майже зовсім тихо. Декілька хвилин зачекавши, виглянула одним оком і мимоволі зависла на спогляданні незвичної картини. Точніше, для бойовика дуже навіть звичної – він просто купався, але те, ЯК він це робив, було… не підберу потрібного слова.

Натреноване аристократично-бліде тіло покривали рельєфні вигини, напружений прес блищав від потоків води, міцні руки гралися з мокрим волоссям, розтріпуючи по ньому діамантові капельки, що стікали на високу спокусливу шию… Я не на жарт замилувалась хлопцем і тим, як ідеально він вписався у загальну картину природи. Ніби ніколи не бачила оголеного чоловічого тіла.

Взагалі-то, справді, не бачила, але це зараз не головне.

Засоромившись своєї реакції, збиралась відвести погляд, аж ось у полі зору з’явилась тендітна фігура молодої дівчини зі сніжно-білою шкірою, по якій водоспадом стікало напівпрозоре вбрання, вигідно підкреслюючи всі стратегічно важливі місця. Вона немовби пливла у повітрі, невагомо торкаючись босими ступнями кам’янистої землі. Її каштанове волосся розвивалося під поривами вітру, пильний погляд видавав зачарування тією картиною, що розгорнулась перед нею, на устах застигла хитра посмішка.

Вже за мить біля неї з’явилось іще дві схожих фігури. Все ті ж напівпрозорі вбрання, невагома хода, бліда шкіра і бажання володіти знайденою, безпорадною перед їх силою, здобиччю.

- Він мій! – суворо мовила та, що з’явилась першою.

Коллін здригнувся і здивовано розвернувся, нарешті зобачивши жаданих гостей. Його спина напружилась, утім, з води вилазити він не спішив. Завмер на місці мовчазною статуєю. Невже злякався?

Навки розчаровано зітхнули та залишилися стояти на березі, поки їхня сестра повільно попрямувала до води. Вона грайливо посміхалася, фліртувала поглядом, примарними пальцями гуляла по тілу бойовика, а той продовжував вакувати.

Те, що все вийшло з-під контролю, я зрозуміла, коли дівчина обвила його шию руками та потягнулась за поцілунком. Саме цей момент здався мені ідеальним для того, аби втрутитись, бо ж сам старшокурсник, схоже, таки потрапив під магічний уплив лісової звабниці.

- Стій! – вигукнула я, показавшись з-за каменю.

- Хто ти? – вороже, але водночас все тим ніжно-безтурботним тоном поцікавилась мавка. Дві її сестри глянули на мене з діловою цікавістю, проте рішуче діяти не стали, мабуть, відчувши наявність любистку.

- Я вам не ворог. Ми тут аби просити допомоги, – вирішила не тягнути відсутній час.

- Яка зухвалість! – швидше із захватом, ніж зі злістю протягнули дівчата в унісон.

- Звісно, це взаємовигідна співпраця, – закинула я першу наживку.

- Продовжуй, – зацікавлено дозволила темноволоса красуня, покинувши загіпнотизованого Коліна.

- Я знаю напевне, що життя в лісі – прекрасне, але позбавлене веселощів. Через заборону сюди рідко хто приходить, ба більше, за небезпечні витівки, що є по правді істинним проявом вашої природи, може загрожувати справжнє покарання. Сьогодні – ваш день, точніше, ніч. У цьому лісі зараз безліч реальної здобичі, за гру з якою вас не те що не покарають, а й, можливо, навіть щедро віддячать. Цікавить моя пропозиція? – я намагалася говорити спокійно і максимально впевнено, але всередині все хололо від переживання.

Навки мовчали, пильно в мене вдивляючись, намагаючись зрозуміти, чи не обманюю їх. Сама ж я на долю секунди засумнівалася, чи не переоцінила, часом, свої можливості. Проте двійко дівчат, що залишились осторонь, розбили мої страхи:

- Нам нема чого втрачати, ми згідні. Але, якщо це обман – поплатишся! І ніякий любисток тебе не врятує.

Третя мавка з жалем глянула на свою «жертву», важко зітхнула, востаннє до нього пригорнулась і граційно посунула у сторону берега. Коллін здригнувся, отямившись, і, кинувши на мене затуманений розгублений погляд, мовчки запитав, як все пройшло. Я лише полегшено кивнула, прийнявшись злізати з кам’яних брил.

Нашу двійку жительки лісу, зрозуміла річ, пустили вперед. Вони не люблять, коли живі дивляться їм у спину: ні для кого не секрет, що там немає шкіри, тому всі нутрощі – назовні, не прикриті навіть тим самим шматком примарного одягу. Це відчутно псує імідж лісових красунь, що звикли бути "обличчям лісу" й у всьому ідеальними.