Артикул 4.

Раптом небо на мить спалахнуло жовто-червоним сяйвом. Услід за цією дивною магічною хвилею прийшов шалений порив вітру, що миттю розкидав нас із дівчатами в різні сторони. Мене і Тенею добряче приклало об сусідні дерева, Нереї пощастило більше, адже з самого початку вона опиралась об осику, яка не дала їй в результаті втратити рівновагу.

- Що це було? – стримуючи відбірну лайку, простогнала я у спробі піднятись на тремтячі ноги.

- Замок Базальта. Закляття шістнадцятого розряду. Вітаю, сусідоньки, ми з вами влипли по самі вуха, – схвильовано, майже істерично поділилась інформацією старшокурсниця.

- А детальніше можна? – обережно попросила я. Щось підказувало, що нічого хорошого від цієї новини чекати не варто.

- Це закляття використовують задля блокування енергетичного поля і перерізання лей-ліній, що супроводжується зниженням магічного потенціалу місцевості до абсолютного нуля.

- А простою мовою кажучи? – Тенея з усього сказаного, схоже, як і я, нічого не зрозуміла.

- Ми в зоні, де не діє абсолютно ніяка магія! – приречено підсумувала Нерея і сповзла по стовбуру дерева на росисту землю.

- Не вішай ніс задарма. Нас скоро знайдуть, упевнена, це не надовго, – спробувала підбадьорити подругу я.

- Можливо, ці чари – вимушена дія зі сторони керівництва академії? Їм же потрібно якось знешкодити вестеронців? – озвучила своє припущення руда красуня.

- Ви не розумієте. Замок Базальта покриває всю територію дії невидимим куполом, що обмежує рух як ззовні, так і всередині. Ніхто не зможе перетнути його кордон доти, доки закляття не дезактивується, а це можливо лише у двох випадках: смерті мага, який створив цей премудрий «шедевр», або його добровільного відступу зі зняттям чар.

Ентузіазм у нас із Тенеєю після цих слів помітно знизився. Проте Нерея, вочевидь, вирішила добити:

- Вестеронець, що чаклував, абсолютно точно володіє щонайменше шістнадцятим магічним розрядом. Протистояти йому зможе тільки чаклун з аналогічним або вищим рівнем сили. В академії таких всього четверо. Троє з них – викладачі, котрі проживають за межами столиці та повернуться сюди лише вранці. Четвертий – ректор, проте його, як мені відомо, цього вечора викликав на аудієнцію особисто імператор. Отже, ми в повній дупі. Якщо найближчим часом нас не прийдуть рятувати, боюсь, світанку ми з вами вже не зустрінемо, – закінчила на «оптимістичній» ноті водниця.

На якийсь час ми замовчали: кожен думав про своє, але страх потихеньку огортав всіх. Поки ситуація особисто мною не сприймалась повною мірою як щось серйозне і небезпечне. Причиною тому слугував, мабуть, природний спокій, або моє відчуття небезпеки просто притупилось за останні дні. Волею не волею, але постійне невезіння має здатність входити у звичку і втрачати статус «чогось особливого». Проте зараз я, попри певний азарт, намагалась не розслаблятись і роздумувати над подальшими діями з повною серйозністю.

З усього виходило, що дістатись принаймні студентської території у нас не вийде зі зрозумілих причин. Блукати лісом у присутності небезпечних вестеронців на чолі з магом шістнадцятого розряду теж було не кращою ідеєю. Залишалось єдине розумне:

- Повертаймося до таверни. Там у нас щонайменше з’явиться мізерний шанс на порятунок, – важко зітхнувши, я розвернулась у бік, з якого ми прийшли.

- Підтримую, – висловила свою позицію Тенея.

Нерея ж із німим докором в очах поплелась услід за нами.

Йшли мовчки. Усвідомлення того, в яку жо… катастрофу ми втрапили накривало помалу, але впевнено і безжально. Зворотний шлях до нещодавно покиненого закладу видався недовгим, але достатньо напруженим. Втім, вартувало нам підійти до невеличкої галявини, на якій і розмістилась двоповерхова будівля немало відомого закладу, як миттю на душі стало легше. Айтвен саме розмовляв із Колліном, поблизу них стояли й інші студенти, незнайомки в полі зору не було.

- Айтвене! – звернула я на нас увагу хлопця.

Бойовики від несподіванки негайно прийняли бойові пози, втім, зобачивши нас, дещо розслабились, чого не можна було сказати про вінценосного третьокурсника.

- Селесто, що ви тут робите? Хіба я не сказав повертатись до академії? – злісно насварив хлопець, наблизившись майже впритул.

- Пробач, – пропищала я позадкувавши, - ми так і збирались зробити, однак, закляття Батальда чи як його там…

- Замок Базальта, – слухняно підказала Тенея, що стояла поруч, нагостривши вуха.

- Так, саме воно застало нас раніше, ніж ми встигли покинути межі лісу.

Погляд Айтвена був важким, а дихання – недобре прискореним. Здавалось, він от-от зірветься і приб’є нас перш ніж вдасться наживо побачити цих сумнозвісних вестеронців. Вся моя гарячковість і активність разом зійшли нанівець. Стало якось совісно і навіть трохи соромно, проте здоровий глузд нагадав, що ми чесно збирались виконати прохання бойовика. І це не наша провина, що в процесі щось пішло не так.

- Гаразд, поки забудемо про це. Ідіть всередину таверни і не висовуйте носа на вулицю, доки я не дам на це дозволу. Цього разу прошу не нехтувати моїми словами. Якщо, звісно, вам дороге ваше життя.

Без жодних запитань чи заперечень ми з дівчатами попрямували до "укриття". Всередині було тихо і майже пусто. Окрім нас трьох, а ще принцеси Мейрам і її вимушеної охорони, більше нікого не було. Загальна атмосфера здавалась напруженою, важко уявлялось, що всього чверть години тому тут вирувала студентська вечірка у всій її красі. Через оманливий спокій думалося, ніби вся ця небезпека – награна, несправжня, видумана задля розіграшу. Втім задумливо-занепокоєний вигляд Айтвена, Колліна й інших хлопців вселяв певну тривогу та недовіру до всього оточення й у мене самої.

Час тік неймовірно повільно. Ні в кого не було бажання зараз розмовляти, щобільше, декого, і мене в тому числі вже починало хилити на сон.

- Тук, тук, тук! Кар-р! – пролунало в напруженій тиші неочікувано голосно.