Артикул 3.

- Хто ви і звідки? – від невинного, добросердечного котика нічого не залишилось. Тепер зі мною розмовляла серйозна версія Котомаса Нересовича, яка, зізнатись, подобалась мені значно менше.

- Моє ім’я ви вже знаєте, а родом я з Удеї. Мені більше нічого про себе сказати, – розвела руками, відвівши погляд.

- Імперія кожні три роки поновлює перепис населення, і вас у реєстрах нема, інакше ми б давно виявили потенційну білу відьму. Зараз я поставлю вам декілька запитань, і раджу відповідати на них правдиво, – суворо глянув той на мене.

А я що? Я відходила від новини про те, що насправді є білою відьмою, про чию расу ніколи в житті не чула. Щобільше, все своє недовге свідоме життя вірила, що відьми бувають виключно темними та служать одному Хаосу.

- Назвіть своє повне ім’я! – попросив Котомас, натягнувши на очі крихітні окуляри й озброївшись письмовим пером.

- Я його не знаю, – відповіла дещо зніяковіло, бо наперед знала, що така відповідь не сподобається ректору.

- Поясніть, – на цей раз прозвучало зацікавлено.

Втім, я вагалась. Розуміла, що моя заплутана історія піділлє ще більше масла в вогонь, а тому мовчала, опустивши погляд додолу.

- Зрозумійте. Мені важливо знати, чи є й інші такі, як ви, – вже м’якше продовжив кіт. - Ви хоч розумієте цінність свого дару?

Я зніяковіло похитала головою. Відчувала себе таємним шпигуном, спійманим на гарячому, і якого тепер допитують у спробі з’ясувати імена спільників.

- Білі відьми особливі тим, що володіють магією життя. Вони можуть лікувати будь-які хвороби чи поранення, зцілюють не тільки фізично, а й морально. Історія знайома навіть з випадками оживлення. А найголовніше те, що подібним вам під силу вигнати з людини Хаос. Розумієте?

Я шоковано і разом з тим дещо пригальмовано кивнула. Пан Нересович тим часом продовжив:

- У нас особисті справи студентів тримаються під суворим секретом, і на загал ви можете створити навколо себе будь-яку легенду, але мені прошу сказати чисту правду, адже це інформація надзвичайно важлива не для мене особисто, а для цілої імперії.

- Я би з радістю вам допомогла, але ще два тижні тому вважала себе абсолютно звичайною смертною і жила простим життям на нейтральній стороні Удеї…

- Що ж трапилось пізніше? – перебив мене кіт, пильно вдивившись мені в очі.

- Я врятувала батька свого друга, – мовила майже пошепки. - На нього в лісі напали гарпії. Тіло було все в страшних ранах, я не могла зрозуміти, що стримує його регенерацію, відповідно, не знала, з чого почати лікування. А пізніше… пізніше побачила, як з ран стирчать чорні примарні стрічки, і почала висмикувати їх одну за одною, поки постраждалий не прийшов до тями. Вовки тоді відчули поблизу відьму і кинулись на її пошуки. Після цього випадку ми збагнули, що зі мною щось не так…

- «Ми» - це хто? – уточнив ректор, як тільки я замовчала.

- Я, мої друзі та названа мати.

- Дуже цікава у вас виходить історія. А рідних батьків ви не знаєте?

- Ні. Я взагалі нічого не пам’ятаю про себе, – таки виклала всі карти із важким зітханням. - В Удею я потрапила два з половиною роки тому. Не знаю, як там опинилась, і поняття не маю, що зі мною сталось.

У кабінеті повисла тимчасова тиша. Котомас Нересович нервово шкрябав нігтями кутик столу – і це було єдиним дратівливим звуком. Він довго над чимось роздумував, аж поки не вирішив:

- Я складу вам індивідуальний план занять, який, втім, поєднаю із загальним. Магія життя – універсальна, тому ви зможете самі обрати будь-яку спеціальність. Про свою істинну суть попрошу нікому не говорити, якщо не бажаєте наражати власне життя на небезпеку. Для інших я вигадаю якусь відмазку. Між іншим, паралельно з цим, я особисто займусь пошуками вашої справжньої сім’ї, якщо вона жива. Від вас вимагатиму повідомляти мені будь-які деталі, які, можливо, згадаєте у процесі навчання. Це зрозуміло?

- Так, – кивнула.

- Тепер перейдемо до організаційних моментів. Питати про те, як вам вдалось прорвати наш бар’єр не буду: як я розумію, відповіддю на це питання ви не володієте. Як і не маєте документів, котрі потрібні для офіційного вступу і внесення вашого імені в загальноімперські реєстри. Але вони необхідні, – на мене спрямували вимогливий погляд.

- Гадаю, в пані Ернсон збереглись їх копії. Оригінали, на жаль, скоріше за все, відшукати не вдасться.

- Тоді зв’яжіться з нею і попросіть привезти все необхідне найближчим часом. Вступна кампанія триватиме іще два дні. Цього часу більш ніж достатньо. Хоча для вас ми можемо зробити виняток. Такий цінний екземпляр протизаконно відпускати, – Котомас втомлено посміхнувся і підсунув до мене артефакт зв’язку.

Розмова з названою мамою була короткою через те, що часу в мене було обмаль. Але ці декілька зворушливих хвилин розчулили усіх: і мене, і пані Ернсон, і навіть пана Нересовича, що весь цей час імітував зайнятість діловими паперами. Під кінець ми домовились, що через день жінка привезе мені одяг, документи, а також кошти та деякі трави, що в столиці могли коштувати божевільних грошей. Це був мій цінний маленький саквояж із рідкісними екземплярами, в тому числі подарованими лісовиком та іншими духами лісу.

Про останніх я, зізнатись, геть забула. Адже тієї ночі, як до кордону підійшли лестригони, всі дивним чином кудись подівались. Потрібно буде розпитати стареньку про це детальніше. Чи не сталось із ними чого поганого?

- Можете бути вільні, студентко. Гадаю, дорогу назад знайдете самі. На першому поверсі загальна черга на поселення. Як тільки Розподілення закінчиться, вас поведуть до гуртожитку. Про приїзд родички повідомить приставлений до вашої кімнати домовик. На все добре!

Я подякувала, після чого сумбурно попрощалась і хутко покинула кабінет ректора, до слова, доволі затишний. Відчуття у мене були змішані, і легше від того, що з’ясувалась природа моєї магії, зовсім не стало. Я би навіть сказала, що з кожною годиною моє життя на крок ставало ближчим до бездонного провалля повної безвиході й обростало новими гіркими проблемами.