Глава 12: Пес та Храм

Зі світанком я почав повертатися в місто. За ніч мій рівень зріс до п’ятнадцятого з кількома відсотками зверху. Від моїх рук загинуло під сотню чорних слаймів, п’ятнадцять скажених макак і рівно п’ятдесят кільцевих змій, які практично не становили загрози.

Маючи три метри в довжину і двадцять сантиметрів в обхваті, вони покладалися на атаки великими групами. Отрути в них не було, через що єдиним способом убивства в них було удушення ворога. У випадку зі мною це не працювало, адже я просто не давав їм шансу наблизитися, закінчуючи бій в один-два удари. Натрапивши на гніздо під одним із повалених дерев, залишилося просто вбивати хижаків, які виповзають на полювання.

Накопичивши величезну кількість зміїної шкіри, я сподівався, що вона досить цінна. Укупі з іншою здобиччю, моя сумка була вщерть забита всілякою всячиною, накладаючи штрафи за перевантаження до витрати запасу сил і швидкості.

Відчуваючи незвичну скутість у всьому тілі від тиска баула під боком, я неспішно рухався до міста. Крім монстрів кілька разів знаходив і збирав корисні рослини та гриби. Звісно, нічого незвичайного чи рідкісного не трапилось, поточні знання, сприйняття і розвиток професії або не дають змоги їх виявити, або зібрати без втрати всіх корисних властивостей. Хоча обидві видобувні професії встигли суттєво підросли за цю вилазку.

[Свіжувач (Ранг III — Новачок)]   

[Збирач (Ранг III — Новачок)]        

У цей час дня до північних воріт починали підтягуватися люди, готові до нового продуктивного полювання, але з моєю появою метушня трохи стихла. За ніч мене не раз і не два з ніг до голови обливало кров’ю і багато чим ще, через що простої води стало недостатньо, щоб змити накопичений шар бруду. Незважаючи на те що зараз я був лише в базовому комплекті із сорочки і штанів, загальне забруднення тіла передалося і їм.

Ігноруючи загальну увагу, після входу в безпечну зону вдалося вийти і знову зайти в гру. Подібний маневр миттєво робив тіло первозданно чистим, як бонус очищується все прив’язане до персонажа спорядження, яким вважався і весь комплект новачка.

Ставши виглядати більш-менш презентабельно, я побіг до свого трактиру. На вході мене привітала огрядна тітонька-огр, зайнята подачею їжі відвідувачам. Крім видатних габаритів і пари рогів на голові, вона слабко відрізнялася від людини, чим справляла винятково позитивне враження, без аури пригнічуючої сили, що супроводжує багатьох її родичів. 

У ввічливій манері кивнувши їй, я піднявся у свою кімнату й щільно зачинив двері. В абсолютній темряві сопіла Йо, залишаючи мені трохи часу, щоб розібрати захаращену сумку і вирішити, куди все це збути, але почнемо з новенького унікального списа.

Після його взяття зі столу, розгорнулося системне вікно.

[Бажаєте прив’язати «Дикий шепіт (Унікальне)»?]

[Увага! Прив’язані до персонажа предмети не можна передати, продати, загубити чи залишити після смерті, але можна зламати!]

«Дурне питання, кому захочеться загубити таку незвичайну річ».

[Прив’язку завершено!]

Покрутивши кілька разів спис у руці, я помістив його в одну із чарунок швидкого доступу, після чого швиденько розібрав здобич. Крім невеликої кількості м’яса й однієї із зібраних трав, що могла використовуватися як спеція, усе здобуте потрібно продати.

Не встиг я порахувати майбутні прибутки, як Йо прокинулася, почавши шукати чим поживитися. Спочатку вона зістрибнула з ліжка й обійшла кімнату по периметру, але зрештою звернула на мене увагу, точніше на вже підготовлену пляшечку із сумішшю. Можу заприсягтися, що лисиця вже трохи виросла, і цього разу з їжею розправилася ще швидше.

Слідом їй захотілося погратися, що в її випадку зводилося до жування всього, до чого можна дотягнутися. Господиня не зрадіє зіпсованим меблям, тому в хід пішла заготовлена іграшка. Вона швидко заволоділа увагою лисиці, але нерухома жертва швидко втратила привабливість для вихованки, тому довелося покидати іграшку по кімнаті, а потім зовсім поборотися за неї. Десь за півгодини гри Йонро вибились із сил і задрімала просто на підлозі біля бильця ліжка.

Цей невеликий сеанс ігор дав нагоду трошки освоїтися з механізмом дії дикої емпатії. За своєю суттю талант постійно аналізував емоційний стан навколишніх тварин, конвертуючи досить яскраві спалахи в прості слова. Наприклад, коли я довгий час не кидав лисиці іграшку, вона різко почала виляти хвостом і почулося зациклене слово «кинь, кинь, кинь». Трохи пізніше, коли намагався забрати звучало «моє, моє, моє». Загалом думки звіра зрозуміти не так складно. Головним мінусом є те, що талант працює тільки в один бік — чхала вона на мої слова або почуття.

У наступні півгодини я пробігся містом, продаючи все здобуте на полюванні. Заодно вдалося познайомитися з багатьма майстрами й довідатися, скільки нині коштує навчання тієї чи іншої професії. У середньому виходить десь п’ять золотих, а, після включення в ціну базового набору ремісника й матеріали, добре, якщо вдасться зупинитися на шести-восьми.

Окремої уваги заслуговує спілкування зі старим алхіміком, який разів десять перевіряв справжність моєї ліцензії травника, але зрештою все викупив. Таке ставлення відразу дало зрозуміти, наскільки погану репутацію заслужили гравці.

Дев’ять годин безперервного полювання принесли мені п’ять срібних із копійками, якщо відняти витрати на їжу, майбутній ремонт спорядження, банальне прання та інші витрати, пощастить, якщо залишиться півтора. Картина вимальовується, м’яко кажучи, не найрадісніша.

«Бажано самому навчитися доглядати за спорядженням. Якщо дорости до повноцінного ремонту — справа не найближчих тижнів, то простого заточування, прання і готування цілком можна навчитися зараз».

Наостанок я заплатив господині корчми дві мідні монети за прання. Особливих бонусів це мені не дасть, але зніме штрафи. У кімнаті перед виходом із гри система запропонувала персонажу чимось зайнятися без присутності гравця. Ще одна перевага відпочинку в готелі, яку не варто недооцінювати.