Глава 5: Сад

Після завершення ефекту сп’яніння, я повернувся в гру й одразу відвідав провулок із малюнками, де раніше зіткнувся з невідомими людьми. З огляду на розпал робочого дня на вулицях практично нікого не було, що дало змогу без зайвої уваги вивчити все навколо.

Насамперед я підтвердив те, що вчора тут справді хтось пробіг і, зважаючи на характер слідів, вони просто з’явилися зі стіни. Також підтвердилося припущення щодо двох невідомих, які переслідували третього. Переслідувачі мали ідентичний протектор на черевиках, тоді як утікач був босим. Саме це дало змогу встановити расу втікача — фавн із чотирма пальцями на ногах і виступаючими кігтями, які під час бігу створювали глибокі ямки.

«Присутність звіролюда так далеко від рідних земель — вже цікава. Потрібно простежити, куди ведуть сліди», — оскільки стіна ніяк не реагувала на мою появу, залишилося лише це.

Топати довелося чимало, фавн біг довго й постійно петляв між вузьких провулків, сподіваючись скинути хвіст. Уздовж шляху його відступу мені траплялися зламані арбалетні болти, клапті одягу, заплямовані кров’ю з обох сторін. Переслідуваний відбивався вкрай люто, але здолати переважаючого супротивника не зміг, проте наздогнати його також не вдалося.

Десь на кордоні із центральним районом сліди обірвалися, точніше пропав тільки фавн, а переслідувачі ще довго блукали навколо, сподіваючись знайти хоч щось. Один із них неабияк відігрався на діжці в одному з провулків, перетворивши її на друзки. Потім ці двоє попрямували в центральний район, де, через величезну кількість слідів, моєму вистежуванню практично нічого не вдавалося вичепити.

Невеликою втіхою слугувало збільшення рангу навички.

[Навичка «Вистежування» переходить на «Ранг III — Учень»!]

[Тепер ви можете дізнатися кому належить слід (потрібні додаткові знання). Точність залежить від вашого сприйняття, рівня розвитку навички та наявності необхідних знань.]

Перевіривши добре знайомі сліди, я побачив дещо нове.

[Слід залишено «Людиною, напівельфом або ельфом» приблизно 11 годин тому…]

[Слід залишено «Людиною, напівельфом або ельфом» приблизно 11 годин тому…]

[Слід залишено «Фавном невідомого тотему» приблизно 11 годин тому…]

«Що мені тепер робити? — судячи з того, що хід завдання не оновився, варіантів було не так багато. — Усе вказує на цю стіну, але ніяк із нею взаємодіяти я не можу. Невже єдиний вихід — це чекати, поки з неї хто-небудь з’явиться?»

І відповіддю було однозначне «ні», адже залишатися тут рівносильно пошуку зайвих проблем на голову. З огляду на те завзяття, з яким переслідували фавна, він зробив щось, що змогло вивести переслідувачів із себе. Отже, вони схочуть знайти його за будь-яку ціну, а самотній дроу на їхній території не може не привернути увагу.

«Потрібно йти. Звісно, дуже хочеться в усьому розібратися, але це стає небезпечним, і жодна нагорода не варта того, щоб стати мішенню місцевих банд», — прийнявши таке рішення, я залишив район гоблінів, щоб зайнятися тим, чим давно треба було зайнятися: підвищенням рівня персонажа, навичок і підготовкою до турніру.

***

Зайшовши в глухий кут, я переключився на виконання нескладних завдань, на повну користуючись місцевою дошкою оголошень. Загалом, завдання ділилися на чотири основні види: прибирання, доставка, догляд і пошук. Очевидним вибором у моїй ситуації стали якраз-таки останні, проте серед гравців вони не користувалися популярністю, а з моїм розвиненим вистежуванням — сам бог велів. Ще одним аргументом на їхню користь стало бажання якнайшвидше підвищити ранг вистежування, щоб ще раз спробувати знайти зачіпки в справі з крадіями.

«Хто б міг подумати, що колись шукатиму загубленого кота», — приблизно з такими думками я повертав господині улюбленця.

[Завдання «Прохання Ліки» завершено!]

Нагорода: 4 мідні монети.

П’ять однотипних завдань залишилися позаду, тому я вирішив переключитися на щось інше, наприклад, на відвідування стрільбища. Завданнями вдалося розжитися двома срібниками, які давали певні можливості для подальшого розвитку, але найголовніше — і далі підвищувати характеристики й покращувати навички.

Звання, як виявилося, — також важлива частина сили персонажа. У цьому я впевнився, коли дістав перше.

[Присвоєно звання «Проблемний малий (Рідкісне)» [6]!]

Опис: Від вас одні проблеми й не зрозуміло: добре це чи погано.

Вимоги: На 1 рівні прийняти й самотужки успішно завершити завдання зі «Смертельною» складністю.

Ефект: Складність будь-якого завдання може несподівано збільшитися на один крок і, чим більше союзників у вашій групі, тим вища ймовірність. Пропорційно зростає і підсумкова нагорода.

Складно сказати, чим обернеться вплив звання. Досі жодне із завдань не піддалося «ускладненню», тому всерйоз побоюватися або намагатися одержати з нього вигоду не бачу сенсу.

Добігши до стрільбища, я практично відразу помітив Власа, здавалося, що з минулого разу він не змінював пози.

— Добрий день, — попри власний позитивний настрій, настрій тренера залишав бажати кращого. — Невже, невчасно?

— Та ні, не сприймай близько до серця, — голос тренера звучав украй втомлено, ніби останнім часом на його плечі звалився непідйомний тягар.

— Можу я чимось допомогти? — максимально природно поцікавився я, готуючись до виконання ще одного завдання, проте помилився.

— Ні, — без зволікання відповів Влас. — Хочеш потренуватися? — швидко змінив він тему.

— Звісно, — після передачі однієї срібної монети застави, ми перейшли до практики.

На стрільбищі я провів п’ять годин, безперервно спостерігаючи, як підвищується прогрес у навичках і зростають основні характеристики персонажа, але не дивлячись на все це, мене непокоїв стан Власа, чиї думки були зайняті зовсім іншим.