Глава 4: Розслідування

[З поверненням у світ Вічності!]

Перед самою появою мене привітала система. У грі зараз був розпал дня, а в реальності пізній вечір, через що кількість місцевих і гравців зашкалювала. Біля казарми, де працював інтендант, стояла натуральна черга. Під час перерви я трохи почитав про цього НІПа, як виявилося, на ньому сходилося безліч квестових ланцюжків. Через такий ажіотаж йому довелося призначити двох заступників, які займаються справами не першої важливості, на жаль, моє завдання до таких не належало.

Стоячи в черзі, я від нудьги став перемикатися між різними системними вікнами в пошуках чогось цікавого. Незважаючи на те що інтерфейс здавався досить сильно перевантаженим, орієнтуватися в ньому було нескладно. Крім основних, вторинних і додаткових характеристик існує безліч залежних показників, як-от максимальна швидкість атаки, яка залежить одразу від спритності, сили, швидкості, реакції, точності, навантаження та обраної зброї, найцікавіше, що це саме «максимальна» швидкість, з якою ти можеш наносити удари, що передбачена поточними характеристиками та навичками. Звичайна людина ледь може реалізовувати 70% закладеного в персонажа потенціалу, і під час оцінювання тебе, як бойової одиниці, ключову роль відіграє саме фактичний потенціал.

Після безлічі проведених боїв вдалося зрозуміти, що з двох можливих атак на секунду, я зі змінним успіхом робив між 1,5 і 1,7. За умови, що зараз моє навантаження перебуває на самому мінімумі, це показує, що ще є куди рости. У повному спорядженні пощастить, якщо вдасться видати одну атаку на секунду.

Ще однією величиною, що обмежувала боєздатність персонажа, була витрата запасу сил, яка наразі становила 1 одиницю на секунду, що давало мені 120 секунд у бойових умовах, але збільшення навантаження з легкого (до 10%) до середнього (до 40%) збільшить витрату вдвічі, а до важкого (до 100%) — учетверо. І це тільки пасивна витрата, ще потрібно виділяти запас сил на використання навичок.

Через це дуже важливо зберігати баланс у трьох тілесних характеристиках і регулювати його залежно від обраного стилю гри. Так лицар у повному латному обладунку з високою силою зможе битися стільки ж, скільки і спритний убивця в легкій броні.

У мережі гуляли кілька аналітичних статей, у яких наводилися оптимальні шаблони розвитку для тих чи інших цілей, тож я приблизно знаю, у якому напрямку варто рухатися. Мушу визнати, мій варіант заслужено не користувався популярністю, вимагаючи найбільше реальних навичок і певного складу розуму. Так званий «універсальний солдат», який може пристосуватися до будь-якого супротивника й нав’язати йому боротьбу на своїх умовах. Цей стиль передбачає приблизно рівне співвідношення сили і спритності з підняттям ще однієї чи двох характеристик, залежно від обраного класу, але над ним я ще думав.

Коли підійшла моя черга, я увійшов до кабінету інтенданта. Як для казарми, його робоче місце було облаштовано надмірно розкішно. На стінах картини в золотистих рамках, по сусідству висіла різноманітна зброя, а сам НІП сидів у шкіряному кріслі за міцним дерев’яним столом. У самому ж центрі кабінету лежала величезна шкура ведмедеподібного створіння.

Поки я розглядав внутрішнє оздоблення, інтендант уже встиг на щось розлютитися.

— Скільки можна витріщатися, за дверима ціле море таких як ти! — осиплим голосом крикнув він.

— Я щодо завдання, — коротко виклав я йому суть.

— Черговий розумник, гаразд, у солдата на виході дізнаєшся подробиці. Ім’я? — дістав він зі столу неабияк списаний аркуш паперу, приготувавши перо.

— Фокс.

— Усе, забирайся, — швидко щось накресливши, він у грубому жесті махнув рукою.

«Чого заради стояв у черзі», — незадоволений такою втратою часу, я залишив приміщення, попутно дізнавшись потрібні відомості в одного з двох стражників.

[Завдання «Пошуки крадіїв» оновлено!]

Проміжна мета: Огляньте далекосхідний склад.

Подякувавши йому, я підтюпцем побіг у західну частину міста. Дорогою доводилося разів десять зупинятися, щоб дізнатися дорогу в місцевих жителів. Відсутність мапи міста починала створювати серйозні проблеми, але, на жаль, необхідний клаптик паперу в спеціалізованому магазині коштував щонайменше два срібники, до того ж на десятому рівні системою мені відкриється мапа блукача, що в рази перевершує будь-який інший паперовий варіант місцевих жителів.

З лихом пополам діставшись місця призначення, довелося пройти через КПП і найсуворіший обшук. Тільки після цього вдалося потрапити на територію військового містечка. Подібний рівень безпеки наводив на певні запитання. Як комусь взагалі вдалося сюди просочитися і поцупити казенне майно? Озброєні до зубів патрулі варти безперервно курсували територією. Насилу ще можна уявити проникнення, але те, як їм вдалося винести таку кількість речей непомітно, залишається загадкою.

Поки один із патрульних проводжав мене до місця, де після ревізії виявили пропажу, я уважно оглядав високу кам’яну стіну й укріплення, що відокремлюють територію містечка від інших районів. У ній було не менше восьми метрів, а єдиний вхід слугував і єдиним виходом. Це практично місто у місті, у якому зосереджена уся військова сила регіону. Саме тому я не розумію, як комусь вдалось щось звідси вкрасти.

Відкинувши низку очевидних шляхів проникнення, я звернувся до супроводжуючого із запитанням.

— Що саме вкрали і як багато?

Служивий трохи задумався і знехотя дав відповідь.

— За моїми відомостями, вкрадено двадцять тисяч зв’язок стріл, приблизно з тисячу гарматних ядер і ще два десятки найменувань, які я не маю права називати. Усе пропало протягом тижня, у період між двома ревізіями.

— І ніхто не знає, як комусь вдалося покинути територію з награбованим? Можливо, використовували просторову магію або…

— Виключено, будь-які подібного роду переміщення неможливі на території міста, за рідкісними винятками, як-от дороговказний обеліск блукачів і вежа Асоціації магів, — голос стражника звучав, ніби він пояснює дитині очевидне.