2.6. Михайло малює свою карту: Покрокове звільнення

Після чергової безсонної ночі Михайло прийшов на роботу, почуваючись абсолютно розбитим. Туман у його голові згустився до межі. Він сидів, втупившись у монітор, і відчував, як його затягує в болото паніки. І в цей момент, від повного розпачу, він згадав про простий метод, про який колись читав. Гірше вже не буде.

Він згорнув усі вікна на комп'ютері, взяв чистий аркуш паперу та ручку. Ніяково, ніби роблячи щось заборонене, він розкреслив його на три колонки.

Колонка 1: ВИЗНАЧИТИ

Він змусив себе відповісти на те саме страшне запитання. Досить туманних «усе пропало». Що конкретно? Він глибоко вдихнув і повільно, майже видавлюючи з себе слова, написав:

• «Мене звільнять за зрив проєкту».

Він подивився на цю фразу. Це було страшно. Але вперше за два тижні його страх набув чіткої форми. Це був не вселенський монстр, а конкретна, хоч і дуже неприємна, проблема. Туман трохи розсіявся.

Колонка 2: ЗАПОБІГТИ

Тепер його мозок, отримавши конкретне завдання, почав працювати в іншому режимі. Не «як уникнути жаху?», а «як вирішити проблему звільнення?». Ідеї, які раніше тонули в болоті паніки, почали спливати на поверхню. Він почав записувати:

1. Зібрати команду прямо зараз. Провести чесну розмову, без паніки та звинувачень. Просто зрозуміти, де ми знаходимося.
2. Підготувати коротку, але чесну доповідь для начальника. Описати ситуацію і запропонувати 3 варіанти вирішення: а) зсунути терміни на тиждень; б) залучити експерта із сусіднього відділу; в) випустити застосунок з урізаною функцією, а потім доопрацювати.
3. Сьогодні з 15:00 до 17:00 влаштувати «Святилище». Вимкнути всі чати та пошту і дві години в парі з найкращим програмістом сфокусовано шукати баг.

Він подивився на цей список. У грудях щось ворухнулося. Це було забуте відчуття контролю. Він більше не був тріскою в штормі. У нього з'явився план. У нього з'явився штурвал.

Колонка 3: ВІДНОВИТИ

Це був останній, вирішальний удар по паніці. «Добре, — сказав він собі. — А що, якщо нічого з цього не допоможе? Що, якщо мене все-таки звільнять?» Він змусив себе зазирнути в цю безодню, але вже з ліхтарем у руках. І почав будувати міст через неї.

1. Активувати нашу з дружиною фінансову подушку. Ми рахували, у нас є заощадження приблизно на 4 місяці життя без втрати в якості.
2. Не впадати в депресію. Того ж дня, як прийду додому, найперше — оновити резюме та профіль на LinkedIn. Перетворити приниження на дію.
3. Написати трьом друзям (Андрію з Y-компанії, Сергію з Z-стартапу та Ігорю, який зараз фрилансить). Просто повідомити, що я шукаю роботу. Не просити, а інформувати.
4. Сісти з дружиною і скласти новий, економний бюджет на період пошуку роботи.

Коли Михайло дописав останній пункт, він відкинувся на спинку стільця і вперше за два тижні глибоко, вільно видихнув. Сталося диво. Страх не зник повністю, але він стиснувся. Він перетворився з величезного, паралізуючого чудовиська на серйозне, але вирішуване завдання.

Тюремні стіни його страху, побудовані з нескінченних «а що, як?..», завалилися. Туман розсіявся, і він побачив шлях. Не легкий, можливо, навіть тернистий, але ясний і зрозумілий.

Він перестав бути в'язнем. У цей самий момент він знову став інженером — не тільки коду, а й власного життя. Він узяв свій аркуш, який тепер був не просто папірцем, а картою звільнення, і пішов збирати команду.