1.4. Історія Анни: Доба з життя виснаженого розуму

Щоб зрозуміти, як виглядає «протікаючий корабель» у реальному житті, давайте проведемо один день з Анною. Анна — талановитий SMM-менеджер, їй 29 років. Вона розумна, амбітна і щиро любить свою роботу. Але останнім часом вона постійно почувається на межі. Давайте подивимося, чому.

7:00. Перший удар

Противний, синтетичний звук будильника вириває Анну зі сну. Не розплющуючи очей, вона намацує на тумбочці телефон і змахує сповіщення. Екран спалахує, засліплюючи її. І перш ніж її мозок встигає повністю прокинутися, на нього обрушується перша хвиля інформації.

Три нові листи в робочій пошті. Заголовок одного з них починається зі слова «ТЕРМІНОВО».
П'ятнадцять непрочитаних повідомлень у чаті «Проєкт X».
Червоний кружечок сповіщень над іконкою новинного додатку, а під нею — страхітливий заголовок: «Новий фінансовий шторм на горизонті».

Серце Анни робить неприємний кульбіт. Спокійна ранкова сонливість миттєво змінюється глухою, ниючою тривогою. Вона ще навіть не встала з ліжка, але її свідомість уже мчить у десятках різних напрямків: що за правки? що я пропустила в чаті? чи не завалиться все знову? День ще не почався, а вона вже запізнюється. Вже програє.

7:15. Сніданок із заздрощів та сумнівів

На кухні Анна механічно кладе хліб у тостер і вмикає кавомашину. Щоб «не гаяти час», вона знову бере телефон. Вона відкриває соцмережу — це її ритуальне ранкове занурення в чуже життя.

Перше, що вона бачить, — сяюче фото її однокурсниці на тлі бірюзового океану на Балі. У грудях — гострий, майже фізичний укол заздрості. «А я? Сірий офіс, сірий сніданок…» — проноситься в голові.

Вона гортає далі. Пост від успішного конкурента про виграний тендер, над яким теж працювало її агентство. Тілом пробігає крижана хвиля невпевненості. «Вони біжать, а я стою на місці. Я роблю недостатньо».

Кава готова. Тост вистрибнув з тостера. Анна відкушує шматок, але не відчуває смаку — він здається гумовим. За ці п'ятнадцять хвилин її внутрішній стан спікірував від ранкової тривоги до суміші заздрості, туги і сумнівів у власній компетентності. Корабель її дня накренився ще сильніше.

9:00. Вигорання до початку роботи

Анна входить в офіс із відчуттям, ніби вона не починає робочий день, а закінчує його. Вона сідає за стіл, вмикає комп'ютер і відкриває файл із важливим квартальним звітом, який потрібно здати сьогодні. Білий аркуш і миготливий курсор виглядають як насмішка.

Вона не може зосередитися. Її мозок схожий на вулик, у якому рояться десятки стривожених думок, кожна з яких вимагає уваги:

• «Треба відповісти на той гнівний лист клієнта…»
• «Що ж там було в цих 15 повідомленнях у чаті?»
• «Треба не забути підготуватися до зустрічі о другій годині…»
• «Катя на Балі, а я тут зі звітом…»
• «Може, і справді варто боятися цієї кризи?..»

Ця ментальна какофонія паралізує її. Замість того щоб спокійно і методично працювати над звітом, вона судорожно перемикається між вкладками: перевіряє пошту, відкриває месенджер, читає новини. Вона зайнята, вона дуже зайнята, але вона не продуктивна. Вона сидить, дивиться на курсор і не може написати ні рядка. Енергія, призначена для творчої роботи, повністю йде на гасіння дрібних інформаційних пожеж.

22:00. Розслаблення, яке не розслабляє

День минув у тумані стресу та метушні. Анна лежить у ліжку, світло вимкнене. Вона почувається абсолютно вичавленою. «Просто на пару хвилин, щоб розслабитися», — каже вона собі й знову тягнеться до телефону.

Нескінченна стрічка відео, статей, чужих життів… Раптом вона відкриває робочий чат і бачить, що її колега Максим зараз онлайн. Зелений кружечок поруч із його аватаром горить як неоновий докір.

Миттєвий укол провини. «Він працює, а я ні. Я відстаю. Я ледача».

Вона закриває месенджер, але механізм уже запущено. Образ працюючого колеги оселяється в неї в голові. Вона відкладає телефон, заплющує очі, але сон не йде. Серце калатає трохи швидше, думки знову носяться по колу, програючи сценарії завтрашніх невдач.

День Анни почався з тривоги й закінчився тривогою. Її корабель так і не причалив до тихої вечірньої гавані. Він залишився дрейфувати в штормовому морі, напівзатоплений, зі змученим матросом на борту, який забув, як це — бути капітаном.