Глава 7

Перед майбутньою поїздкою на курорт (гаразд, ми їдемо по роботі, але до моря ж) я добряче виспалась. Відчувала себе бадьорою і повною сил. Саме такою, якою і повинна бути месниця, у якій далекосяжні плани на свого шефа і його подальше життя. Розіб'ю, зруйную, змушу плакати так само, як плакала моя сестра, щоб з його обличчя зник цей самовдоволено-поблажливий вираз господаря світу, якому підвладні всі і кожен. Якщо він руйнує чужі долі, то пора б і йому долю підкоригувати.

На вокзалі я була заздалегідь, мої речі вмістилися в одну валізку, на плечі висіли сумка з ноутбуком і дамська сумочка. Сувора, зібрана, я чекала керівництво біля головного входу, ясно показуючи, що пунктуальність – мій сильний бік, і взагалі, мені можна довіряти. Шеф підійшов хвилин через п'ять, схвально зміряв мене поглядом (я була одягнена у витончену, але досить скромну світлу сукню до колін) і зробив знак іти за ним. Ми попрямували до електронного табло, подивилися номер платформи і, купивши дві пляшечки холодного чаю і пляшку води (бос змусив продавщицю лізти до холодильника, а то вона хотіла нав'язати нам теплий товар з вітрини), неспішно рушили вздовж залу очікування. А тут і диктор оголосила, що наш поїзд якраз прибуває.

Коли підійшли до вагона, Руслан Володимирович галантно заніс мій чемодан. Ти диви, джентльмен. Розмістившись у купе, я сіла на своє ліжко, нервово стискаючи спідницю. Ну ось ми з президентом і залишилися наодинці в тісному просторі невеликої кімнатки на колесах. Знаю, що сама все це затіяла, але... Чорт, як же тривожно перебувати в такій близькості зі стороннім чоловіком, тим більше гадом, яких ще пошукати. І чому вся ця ситуаціє здається такою... інтимною?

– Хвилюєтеся? – голос головного змусив мене майже підскочити. – І правильно, ми обов'язково повинні підписати контракт: я занадто довго прагнув цього співробітництва.

Х-хух, так він говорить про роботу! А я вже було подумала... Спокійно, Нора, треба зібратися. Доведеться перебороти неприємні спогади минулого заради світлого майбутнього.

Чесно кажучи, коли зрозуміла, наскільки важливі для шефа майбутні переговори, маленький чортик у мене на лівому плечі шепнув, що один з етапів помсти (організацію проблем на роботі) можна влаштувати вже зараз. Ось провалю майбутню угоду – і бос буде в люті. Але що потім? Ще вижене. Ні-і-і, потрібно діяти розумніше і тонше. Треба допомогти йому з цим договором, щоб побачив, який я важливий і незамінний співробітник, щоб цінував і боявся мене втратити...

Так-с, який там у мене був план по проведенню часу в поїздці? Ого-го який! Пора втілювати його в життя. Поїзд рушив, провідниця перевірила квитки, і я вислизнула з купе зі словами: «Піду переодягнуся, боюся сукню зім'яти». Ну, і переодяглася. Домашній трикотажний костюмчик, що складається з коротеньких шортиків і маєчки на тонких бретелях, здався мені найбільш вдалим варіантом для того, щоб продемонструвати керівнику свій «потенціал», і в той же час зробити вигляд, що нічого такого не відбувається. Так, мені просто жарко (кондиціонери тільки-но запрацювали на повну і ще не встигли належною мірою охолодити повітря), та й і потязі потрібно їхати в чомусь зручному.

Коли увійшла до купе, Арсенін глянув у мій бік і поперхнувся чаєм, який як раз цідив із пляшки. Закашлявшись, він дивом не розплескав напій по столу, а я тут же дбайливо подала йому серветки, щоб витер обличчя.

– А ви... не дуже тепло одягнуті? – іронічно поцікавився він, коли знову зміг говорити.

– Ви так вважаєте? – я відтягнула край майки і зазирнула собі у декольте. – Так, білизна на місці, але не думаю, що буде правильно її зняти. Я все ж перебуваю в компанії керівництва, а не у своїй кімнаті...

Їй-богу, він витріщився на мене, як вовк на Червону Шапочку. Власне, саме цього я й домагалася, хоча мене ґрунтовно так тіпало зсередини. Знаю, що ходжу по лезу бритви. Все-таки помста – палиця о двох кінцях. Як же гидко, коли тебе вивчає поглядом дорослий самець, який в будь-яку мить може накинутися і... До горла підкотив ком. Стоп, не панікуємо! Я відігнала жахливі спогади про лапищи Вовки, що шушуділи по тілу.

– У компанії керівництва, кажете... – пробурмотів бос і зробив кілька великих ковтків прохолодного напою.

– Здається, ви дорогою хотіли зробити контрольний прогін, – я з найділовішим виглядом дістала ноутбук і поставила на столик. – Отже, з чого почнемо? З презентації?

Ох, з вогнем граю. Замкнутий простір купе ніби придавлював з усіх боків, тепле дихання чоловіка, що схилився до ноутбука з сусіднього сидіння, ворушило волосся біля скроні. Я старанно витріщалася на екран, але прекрасно розуміла, що бос дивиться аж ніяк не на ноутбук, а на мене.

Не подавай виду, Нора! Ти зосереджена на роботі, тебе не цікавлять якісь там занадто привабливі самці, до яких рукою подати! Неприступність – твій козир.

– Ви слухаєте, пане президенте? – перепитала я, коли він ніяк не прокоментував вже третій слайд поспіль.

– Якщо я мовчу, значить, повністю задоволений почутим... і побаченим, – цього разу дихання Арсеніна обпекло мені щоку.

– Тоді продовжимо...

Мої нерви стиснулися в тугий клубок. Господи, що ж я роблю?! Не знаю, де взяла сили, щоб висидіти до кінця презентації, потім схопила каталоги з продукцією і сунула керівнику.

– Позапитуйте мене! Я ні на чому не страчу! – заявила впевнено і поспішила відсунутися.