Розділ 42

ФЕЛІКС

Не можу побороти бажання просто зараз усе кинути й зайти до неї в кімнату. Мені треба терміново її побачити, щоб не прокинутися завтра з думкою, що все, що трапилося сьогодні між нами в саду, не вигадка моєї уяви, щоб засинати і смакувати її образ – образ дівчини, за якою я божеволію, про яку я мрію. Тепер уже не таємно. Тепер вона знає, що подобається мені. І я знаю, що не байдужий їй. Мене це окрилює. Хочу зазирнути в її тепер уже рідні й ніжні очі з поволокою, що стали рідними. Пізній вечір і хочеться почути з її вуст "на добраніч" й побажати їй того ж. А, якщо пощастить, може й зірвати з них поцілунок.

Відсьогодні моє життя на новому старті і завтра до школи ми з нею поїдемо в новому для нас статусі – як друзі, а не вороги. Як друзі, які пробачили всі образи один одному, як друзі, які побили горщики, але змогли зрозуміти один одного й прибрати зі свого шляху всі негаразди.

Підходжу до її кімнати, озираюся, як злодюжка на всі боки, й обережно натискаю ручку дверей.

Не замкнено. У кімнаті напівтемрява. Увімкнений тільки маленький прикраватний світильник. Поліна лежить на ліжку, згорнувшись у грудочку і вкрившись майже з головою. У руках розкрита книжка. На подушці врозкид копиця її пухнастого, надзвичайного кольору волосся. Кличу її тихо. Вона спить. Обличчя виглядає спокійним і умиротвореним.

Мені б на цьому зупинитися і піти. Але не можу стриматися, щоб не помилуватися її милим личком. Палас на підлозі заглушає мої кроки і я безшумно наближаюся до неї. Мій погляд гарячково блукає по її обличчю, волоссю, рукам. Ах, як же ваблять мене ці пухкі губки, так й тягнеться рука доторкнутися до них і відчути їхню м'якість і пружність. Я навіть витягую руку, але вчасно себе смикаю. Неусвідомлено і машинально облизую свої губи, смакуючи кожну риску на тонкій шкірі її губ. Насилу стримую себе, щоб поцілувати.

Наважуюся доторкнутися до волосся. Простягаю руку і стискаю пальцями локон. Повільно перебираю пасма. Вони ковзають по моїй долоні, як чистий шовк. Який кайф! Розтискаю пальці і дозволяю її волоссю прослизнути й продовжити спокусливо звисати з подушки.

Нахиляюся ближче до її тіла, маючи намір відчути її абсолютно неповторний, тільки їй притаманний, аромат. Втягую його ніздрями й дурію. Голова обертом іде. Заплющую очі від задоволення. Якби можна було взяти його з собою, у свою кімнату. Насолоджуватися там доти, доки не засну. Перемагаючи себе, вирівнюю дихання і повертаю нормальний ритм своєму серцю.

 Солодких снів тобі, моя маленька борсучиха.

Я вже стою біля дверей, щоб покинути кімнату, але не витримую й обертаюся, щоб ще раз насолодитися її прекрасним виглядом.