Розділ 1

ФЕЛІКС

Ми відривалися на повну.

Добігало кінця наше останнє дитяче літо, перед найвідповідальнішим, найважливішим навчальним роком. Наступного літа в нас просто не буде. Через рік кожен із нас повинен буде визначатися з вибором університету, складати вступні іспити.

Наше завтра – останнє "Перше вересня". А потім ми розбіжимося хто куди, тож поки є можливість, ми відриваємося і пропалюємо наше життя. Сьогодні ми всі зустрілися після літніх канікул. Уперше. Три найбезтурботніші місяці в році стрімко промайнули як один день.  Але вражень від проведеного літа стільки, що вистачить на пів року мінімум.

Зібрався весь цвіт нашого класу, втім, як завжди, на манежі все ті ж самі. Хлопці, дівчата, напої, басейн, шикарний музон – усе, як годиться.

Усі подорослішали, засмаглі, змужнілі. Дівчата всі, як на підбір – до пари красуням із перших сторінок модних журналів.

Ми навперебій хвалилися пережитими емоціями від яскравих пригод. Подорожуючи по всьому світу, мої однокласники ділилися своїми враженнями – хтось підкорював гірські височини, хтось морську стихію, а хтось навіть здійснював фантастичні відкриття в нетрях Латинської Америки. Незабутні знайомства і враження від поїздок по всьому білому світу ще довго будуть у кожного з нас на язиці.

Ну а зараз, особливо на тлі шаленого драйву від мальовничих розповідей про далекі країни хочеться чогось неординарного, новенького. Сидимо якось так буденно. Потрібна зміна декорацій чи що. Все таки день такий буває не часто.

Дівчата змагалися в крутизні своїх купальників. Ми вже звикли, що наші дівчата з будь–якого походу в басейн влаштовують мало не показ мод. Що більше міні, то крутіше.

І так, не сперечаюся, у кожної є, що показати. Спочатку здорово підкошувало. Потім приїлося, та й фантазії розгулятися нікуди. Дивись, бери. Будь-яка піде, якщо покликати. Крім заучки. Та з перших днів оборонну позицію зайняла. Але з нею особливо ніхто не спілкувався: дівки через ревнощі, пацани... З пацанами теж зрозуміло: кожен у курсі, що я за неї зуби перерахую. Але заучка мене ненавидить і близько не підпустить.

– Слухай, чогось мені не вистачає, – млосно заявив Артур, розвалюючись у шезлонгу перед басейном.

У нього на колінах сиділа наша близька подружка і учасниця всіх подібних вечірок Лариса Прекрасна. Королева краси. Дівчину вважали найгарнішою в класі. Таке звання вона отримала ще багато років тому. Відтоді вона ним нікому не поступалася. Ніхто не смів конкурувати з нею і претендувати на закріплений за нею статус "Першої красуні класу". Про те, що вона гарна, твердили їй від самого народження.

Лариса явно була ображена таким зауваженням Артура. Їй здавалося, що це не сумісно – сидіти в хлопця на колінах і чути, що йому чогось бракує. Тому вона відреагувала вельми багатозначним вигуком:

–Ти що хамиш, хлопчику? – зі здивуванням ображеної персони, вона зістрибнула з нього і попрямувала в мій бік.

– Тобі ще щось треба?

– Та, сам не знаю.

 – Хочеш драйву?

– Хочу.

– Давай, валяй, слухаю твої новаторські пропозиції,  – відповів я, уникаючи обіймів Лариси, яка віддала перевагу мені перед Артуром.

Дівчина недвозначно, за кожної зручної нагоди намагалася підкреслити своє почуття симпатії до мене. Впевнена у своїй незаперечній красі, вона дивувалася моїй байдужості.

Ось і зараз, невідомо за яким правом, вона запустила руки в моє волосся та й почала скуйовджувати його, явно маючи намір перетворити мене на опудало. Природно, я схопив її за руки, відвів подалі від себе й пригладив волосся, яке стирчило у різні боки. Я був зовсім не радий такій увазі з її боку. Як ще дати зрозуміти, що мені не подобається її дотик.

У мене свої критерії краси, у мене свої прихильності. І мрію я зовсім про іншу. Я маю на це право. Але не всі це здатні зрозуміти. І Лорчик, яку я кохав, не більше як однокласницю, не могла втупити – як це можливо? Я все ще не біля її ніг.

– Відзначимо? – Лариса пригорнулася всім тілом. Точно бісилася до зубного скреготу. Як можна бути настільки тупою? Щоразу пояснюю, що не люблю порушень особистого простору. Усі ці обіймашки–цілувашки не моє. Якщо чесно, я і цілуюся в губи рідко. Гидливо. Ну це як пити з чашки, з якої вже відпили.

Прибрав руки дівчини і сказав, що сьогодні з батьками домовився посидіти ввечері.

– О, можна я з тобою? Представиш нарешті свою дівчину батькам.

Лариса кокетливо поправила волосся, а мені хотілося зібрати його в хвіст і... загалом, їй краще помовчати зараз.

– Ти нічого не плутаєш? Батькам я готовий представити тільки особливу дівчину. Для мене особливу. Якщо ти розумієш, про що я. Без образ, Лариса, але я відразу позначив рамки. Якщо тебе не влаштовує, не тримаю.

Потай сподіваюся, що вона образиться на моє хамство і дасть вдихнути спокійно. Але чого в неї не відняти, то це завзятості. А вона чітко вирішила, що ми разом.

– Тобі не набридло сохнути за своєю заучкою? – зарядила вона свою стару пісню.

– Не лізь не у свою справу, – ця тема закривалася мною щоразу одним і тим самим.

Ми не пара, але й не...

Коротше, хрін знає, хто ми були одне одному, але з нею безумовно треба ставити жирну крапку. Бо навіть стоячи з нею поруч, думками я йшов... стоп! А куди я йшов?! Ноги самі несли до виходу ... і тільки думки про Поліну, образи її обличчя і силуету, допомогли мені протверезити. Ну точно кукухою поїхав.

Треба якось уже брати себе в руки.

– Зіграємо в пляшечку? – Лорчик блиснула винахідливістю. Вона примхливо надула свої пухкі губки у відповідь на зневагу до її пропозиції.

– Що за дитячий лепет! – пролунав чийсь голос із хлопців.

– Занур у басейн когось із дівчат – поржемо.

– О ні, криків буде потім до ранку.

– Так зате, гамірно і весело. Мене заводить їхнє верещання.

У кожного були свої варіанти, як підняти градус нашої веселої, галасливої вечірки.