5. Дозволь про тебе подбати

Втомився від самотності. Реально. Вже хочеться стабільних стосунків, тривалих. Щоб можна було когось притиснути до себе вечорами, щоб було кого балувати, щоб хтось віртуозно з невинним виглядом виносив мені мозок.

Але проблема полягає в тому, що я така перебірлива зараза, мені важко догодити. Мені не потрібна ідеальна красуня чи вихована розумниця з трьома вищими освітами. На розпусну і зухвалу я теж не клюну. Вже сам себе поїдом їм за власну недовірливість та вимогливість. Хочу ексклюзивну, особливу, самобутню.

Казала мені моя баба: «Гляди, Северине, довго носом крутитимеш — доля тобі під носом дулю скрутить». Думав, накаркала, поки одного разу в офісі не побачив Анну. Таку кумедну, розгублену. Намагалася виштовхати мене з ліфта, вирішивши, що той не хоче підніматися через мене, а отже я зайвий. Потім хтось шепнув їй, що я начальство... Досі не можу забути її налякані очі. Мені тоді так сильно захотілося її поцілувати, цілий день ходив як збуджений дурень. Я її позаочі називаю «бойове курча».

Це була саме моя ідея взяти Анну помічницею. І ось уже цілий тиждень я в такому неймовірному тонусі… Мене навіть не зачепила її відмова, жіноче «ні» часто треба розуміти, як «так». Довелося навіть ремонт затіяти, він мені там нафіг не потрібен, але заради можливості зблизитися з дівчиною, яка вже сниться мені ночами, я, виявляється, ще й не на такі вигадки здатний.

Але є одна проблема і вона є досить суттєвою. Це моє невміння підкочувати до прекрасних дам. Я не романтик від слова «зовсім». Анну навряд чи влаштує моє прямолінійне «давай спатимемо разом». Вона або ляпне мені якусь гидоту в обличчя, або взагалі дасть по морді. До неї потрібен інший підхід і за фактом, вона буде першою дівчиною, на кому я тренуватиму свою прости, Господи, ніжність. Сам не вірю, що в такого похмурого чувака, як я, є ця сама ніжність. Але ми пошукаємо.

Звісно, у мене були жінки, короткі інтрижки заради сексу, тому що для серйозніших стосунків в мене не було часу, я будував свою бізнес-імперію. І ось тепер, коли можна вже зупинитися, щоб зайнятися особистим життям, я зробив для себе неприємне відкриття — я повний профан в амурних справах. Мені потрібна порада, але до друзів за подібними порадами лізти небезпечно — мужики засміють, жінки почнуть співчувати. Потрібен хтось надійний, свій. Той, хто не здасть.

— Зоя, нам треба серйозно поговорити, — попередньо постукавши, заходжу в кімнату моєї хрещениці. Вона мені як дочка, їй було дванадцять, коли з її батьками сталася трагедія, і я забрав її до себе. Мені, звісно, дісталися всі її підліткові вибрики. Зоя бунтарка, в неї просто нестерпний характер, ми часто сваримося, але я її люблю, зараз вона для мене найближча людина.

— Знову мене пилятимеш за мій зовнішній вигляд? — хмуриться вона, відкладаючи книгу. Телефон відібрав, хоч згадає смак насолоди від читання паперових книжок.

— Ні. Мені потрібна твоя порада.

— Северине, ти що захворів? — її і так великі очі округляються від подиву. — Тиск підскочив чи температура? Не лякай мене. Раніше ти ніколи моїх порад не потребував.

— Не кусайся. Для мене це важливо, Зоя. Я хочу сподобатися Анні.

— Ого! Вау ... Оце поворот! Северин Хижий закохався?

— Не будемо розкидатися гучними фразами. Я ще ніколи ні в кого не закохувався. Анна мені подобається... як жінка. Ти розумієш? Я запропонував їй стати моєю коханкою — вона висміяла мою ідею. Але ж ти знаєш, яким я можу бути наполегливим.

— Ще б пак! Це я знаю, — пирхає Зоя. — Що, ось так взяв і прямо в лоб запропонував? Ну, хто ж так робить? Це ж тобі не бізнес-операція. А позалицятися?

— У цьому якраз і проблема. Я не вмію. З чого розпочати? Може, ти натякнеш їй як дівчина дівчині? Мені потрібний благодатний ґрунт для маневрів, — починаю нервувати, як пацан. Встав, походив по кімнаті, знову сів, почухав бороду, скуйовдив волосся.

— Слухай, а ти мені таким подобаєшся набагато більше. Я думала, що ти черствий сухар, якого вже нічим не розмочиш, і тут раптом в тобі романтик починає прокльовуватися. Клас! Займаю місце в першому ряду, з пивом та попкорном! Головне, не психуй і почни з турботи. Дівчата це люблять. Без вульгарності, без сарказму, без цього твого чорного гумору. Просто для початку продемонструй їй своє щире тепло та увагу. Уяви, що вона мати твоїх майбутніх дітей. А що? У житті всяке трапляється. Якщо повернеш мені мій телефон, я так і бути замовлю за тебе слівце.

— Шантажистка, — хитаю головою. Зараз прихильність Зої для мене вкрай важлива, тож краще не сваритися. — Я подумаю.

Спускаюсь і застаю Анну на кухні. Її симпатична п'ята точка стирчить зовні, інша половина тіла пірнула в холодильник. Поруч із нею прилаштувалася Діва і теж намагається засунути до холодильника свого довгого носа.

— Зголодніла? — Мені подобається, як Анна щоразу смикається від звуку мого голосу. — Вибач, я знову підкрався. Не хотів тебе налякати.

— До вечері ще далеко, а мені захотілося чогось пожувати. Але якщо це проти правил… — червоніючи, заправляє волосся за вуха. Хм… цей жест мене теж страшенно збуджує.

— Дозволь мені про тебе подбати. Сідай, — намагаюся говорити м'яко, але від наказного тону не так просто позбутися. Доведеться потренуватися.

Дістаю з холодильника шинку, сир, соус, помідори, зелень. Житній хліб із еко-хлібниці. Кладу дошку на стіл. Я люблю, щоб все було акуратно. Анна зачаровано стежить за кожним моїм рухом, а я насолоджуюсь відчуттям якоїсь дивної інтимності між нами. Перестаравшись із соусом, облизую пальці і раптом завмираю, дивлячись на Анну.

— Що? — Запитує вона. — Переживаєте, що надто товсто нарізали шинку? Боїтеся, щоб у мене морда не тріснула? — намагається пожартувати. Вона хоче бутерброд, а я хочу її. Ось така задачка.

— Ніколи б не подумав, що бутерброди так…

— Заводять? Я дивлюся, останнім часом ви у нас стали таким заводним. Зробіть два, мені й собі. Інакше я вдавлюся, якщо ви будете дивитися на мене голодними очима. Ой, якось це… не так прозвучало, — Анна знову червоніє, а мене невблаганно тягне припечататися до її губ. Впевнений, одного дня це станеться. — Северине Назаровичу, на вихідні я ж їздитиму додому?