Недільний ранок двадцять п’ятого травня пахнув свіжою кавою з кардамоном, нагрітою на сонці смолою й абсолютною, майже непристойною відсутністю тривоги.
Я прокинулася від того, що в кімнаті не було страху.
Він не чатував у кутку біля картонних коробок, не скреготав у вухах розкладом київських потягів і не вимагав судомної перевірки пошти. Крізь розчинені віконниці в кімнату лилося сліпуче біле світло, а знизу, з подвір’я, долинали звуки нормального, галасливого родинного ранку: дзвінкий сміх Ясі, глухе бухкання м’яча об стовбур яблуні й радісний, переривчастий гавкіт Батона.
Я накинула легкий домашній халат і спустилася на веранду.
На верхній сходинці ґанку сиділа Оля. Боса, у старих спортивних штанах і розтягнутій футболці, сестра тримала в обох руках велике глиняне горнятко, мружачись на сонце. Її засмагле обличчя було розслабленим, під очима розгладилися дрібні зморшки. Вона спостерігала за садом із тим лінивим, глибоким спокоєм, який буває в людей, котрі після кораблетрощі нарешті відчули під ногами сухий, надійний берег.
У саду кипіло життя. Марк і Софія ганяли Батона між рядами томатів. Хлопець вимахував старою тенісною ракеткою, запускаючи гумовий м’ячик у бік компостної ями, а пес летів за ним із грацією товарного потяга, обережно огинаючи підв’язані кущі «Чорного принца». Дивовижно, але собака вивчив геометрію ділянки краще за шкільний підручник: жоден пасинок навіть не здригнувся.
— Кава на плиті, — не повертаючи голови, сказала Оля, почувши мої кроки. — З кардамоном, як ти любиш. Твій біолог, виявляється, знає, що зерна треба молоти безпосередньо перед варінням. Де ти його відкопала, Полю? У Червоній книзі рідкісних екземплярів?
Я налила собі кави, вийшла на ґанок і сіла поруч із сестрою, торкнувшись її плеча своїм:
— Він сам прикопався. Через зламаний паркан.
Оля тихо хмикнула в горнятко, зробила ковток і кілька секунд мовчала, слухаючи, як вітер шелестить у листі шовковиці.
— Я не повертаюся до Києва, Полю, — раптом сказала вона.
Голос її був рівним, без надриву, без сліз. Спокійна констатація вже ухваленого, вистражданого рішення.
Я повернула до неї обличчя:
— Що?
— Я не поїду в ту квартиру на Позняках, — Оля дивилася на Марка, який саме спритно відібрав м’яч у лабрадора. — Суд минулого вівторка затвердив мирову угоду щодо майна. Андрій виплатив мою частку за квартиру й машину, мабуть, твій візит до директора ліцею подібний до дії напалму на його амбіції. Гроші вже на моєму рахунку.
Вона перевела подих, уперше за довгий час відкрито посміхнувшись:
— Я орендую дачу тут, на сусідній вулиці, до кінця серпня. А восени куплю невелику трійку в Одесі, біля парку Перемоги. Дітям потрібне це море, Полю. Марк тут уперше за три роки перестав гризти нігті. Яся спить усю ніч без сліз. Та й мені треба навчитися жити заново там, де немає запаху його парфумів і його криків.
У моїх грудях розлилася гаряча, визвольна хвиля. Я обійняла сестру за плечі, притулившись щокою до її теплого волосся:
— Ти впораєшся, пташко.
— Я знаю, що впораюся, — Оля повернулася до мене й лукаво примружилася — Питання в іншому. Що з тобою робити, пані професорко? Твоя орендована Шулявка вимагає ключів сьогодні до шостої вечора.
Я відкрила рота, щоб сказати щось невизначене про пошук рієлтора в Одесі...
ТУК-ТУК-ТУК.
Важкий дерев'яний стукіт по перилах веранди змусив нас обох здригнутися.
З-за кутка будинку вийшов Артем. У чистих робочих джинсах, сірій футболці з закоченими рукавами, засмаглий, із розсипаним по лобі темним волоссям. У правій руці він тримав масивний іржавий лом, а під лівою пахвою — згорнутий у рулон великий білий аркуш ватману.
— Рада безпеки в повному складі? — запитав він своїм низьким басом, зупиняючись біля підніжжя сходів.
— Залежно від порядку денного, пане Громов, — відгукнулася Оля, ховаючи посмішку в чашку.
Артем піднявся на веранду, рішуче відсунув порожні тарілки на круглому столі й розгорнув ватман. Це був той самий аркуш, на якому першого травня ми з переляку креслили перший «Пакт про взаємну оборону». Але старі пункти були перекреслені червоним будівельним маркером, а нижче розмашистим, чітким почерком біолога красувався новий текст із жирним заголовком:
«ДОДАТКОВИЙ ПРОТОКОЛ ДО ВЕЛИКОГО ПАКТУ: ПРО ОСТАТОЧНИЙ ТА БЕЗСТРОКОВИЙ МИР НА ПРИСАДИБНІЙ ДІЛЯНЦІ»
Марк і Софія, зачувши рух, миттєво підбігли до столу, облишивши м'яч. Батон приплентався слідом, поклавши важку слиняву морду прямо на край паперу.
— Зачитую офіційні статті для ратифікації, — абсолютно серйозно оголосив Артем, спираючись долонями на стіл і кинувши на мене швидкий, обпалюючий погляд.
— Слухаємо, — підборіддя Марка піднялося в бойову готовність.
— Стаття перша, — Артем повів пальцем по рядках. — Поліна Сергіївна Романова призначається довічним науковим куратором, генеральним перекладачем та єдиним суверенним розпорядником грантових коштів ліонського фонду на польовій станції. Вона має абсолютне право вето на будь-які кулінарні експерименти з борщем і вільний графік роботи на другому поверсі.