Старий універсал Артема пахнув нагрітим на сонці дерматином, сухим степовим пилом і залишками столярного клею. Кондиціонера в цьому диві японського автопрому початку нульових не було як класу, тому єдиним порятунком служили опущені до упору вікна, крізь які в салон із ревом вривалося гаряче південне повітря, перемішане з йодом і вихлопами вантажівок.
На задньому сидінні кипіло власне геополітичне пекло. Батон, зафіксований спеціальним ременем безпеки за шлею, висунув у вікно вологу морду й ловив пащею зустрічний вітер. Його щоки кумедно парусили, язик тріпотів, як рожевий вимпел, а слина дрібним бісером осідала на склі та плечі Марка.
— Тьотю Полю, — перекрикуючи гуркіт мотора, виголосив племінник із глибини салону, — якщо пес заблює мій лівий кросівок, я вимагатиму матеріальної компенсації у біткоїнах. До речі, у нас на повороті відвалився ковпак із колеса. Чи це була деталь підвіски?
— Це був просто пластик, юначе, — не повертаючи голови, спокійно відгукнувся Артем.
Його права рука впевнено лежала на витертому кермі, лікоть визивно висунувся у відкрите вікно, а пальці вибивали неквапливий ритм на шкіряній обшивці. Сонячні відблиски ковзали по його передпліччю, висвічуючи виразні сухожилля. Він керував цією бляшанкою з такою ж лінивою невимушеністю, з якою вранці приборкував розетки й лабрадорів.
— А риби на базарі живі? — Яся смикнула мене за спинку крісла. У руках вона стискала блокнот із кривим олівцевим малюнком дельфіна з людськими зубами. — А якщо риба вистрибне з корита й вкусить мене за носа, я стану русалкою?
— Ти станеш пацієнткою травмпункту з правцем, Ясю, — я нервово пригладила розпатлане вітром волосся й міцніше вчепилася в сумку-шопер.
На моїх колінах лежав акуратно списаний аркуш із блокнота. Мій список покупок більше нагадував кошторис на закупівлю для ресторану з зіркою Мішлен: філе хека шокової заморозки, молодий шпинат, рукола, стебла селери та кінза обов’язково з дрібним, неперестиглим листям без ознак гіркоти. Я була сповнена рішучості повернути нашому здичавілому побуту бодай натяк на цивілізованість.
Міський базар зустрів нас густим, оглушливим валом звуків і запахів. Це була окрема республіка, накрита смугастими тентами й хвилястим шифером. Тут пахло свіжим кропом, підталим льодом, копченою тюлькою, перестиглими полуницями в дерев'яних ящиках і гарячою олією з ятки з біляшами. Під ногами хлюпала брудна вода з танучих рибних піддонів, над головами кружляли нахабні чайки, а з усіх боків лунало дзвінке південне торгування, від якого в моєї академічної психіки починалася мігрень.
— Тримайся поруч, — Артем перехопив у мене з рук повідець Батона, а другою рукою підхопив Ясю під пахву, спритно висмикнувши її з-під коліс вантажного візка з кавунами. — Марку, рюкзак уперед на живіт. Тут кишенькові злодії працюють швидше за твій оптоволоконний інтернет.
Я дістала свій список і рішуче попрямувала до ряду з зеленню. Біля розкішного смарагдового пагорба з трав сиділа масивна жінка в фартуху з леопардовим принтом і з золотим зубом, що виблискував на сонці яскравіше за маяк.
— Доброго дня, — почала я своїм найвишуканішим тоном викладачки Сорбонни. — Мені потрібен пучок кінзи. Але, будь ласка, виключно молодої вегетації, без насіннєвих стрілок і без надлишкової терпкості.
Жінка повільно підняла погляд від пластикового стаканчика з насінням соняшника. Оглянула мене з голови до ніг: чисті білі конверси, лляна сорочка, фірмові сонцезахисні окуляри — і сплюнула лушпиння просто під прилавок:
— Чого тобі, доню? Кінзи? Вона вся з городу, вранці рвана, якої тобі ще вегетації? Бери пучок за двадцять, не мороч голову, он черга стоїть.
Я спалахнула. Слово «вегетація», схоже, було сприйнято тут як особиста образа гідності.
— Дозвольте, — над моїм вухом пролунав спокійний голос Артема.
Він зробив пів кроку вперед, відтіснивши мене широким плечем. Опустив руку в ящик із зеленню, двома пальцями обережно потер листочок біля корінця, понюхав пучки пальців і примружився на сонце.
— Тітко Валю, це ж другий збір після цвітіння, вона вже пішла в ефірні олії, гірчитиме в салаті, — вимовив він із м’яким, майже синівським докором. — Ви ж для себе таку не берете. Дістаньте той ящичок, що під прилавком у вологій мішковині стоїть. Той, що з тіньового боку теплиці.
Тітка Валя завмерла. Її золотий зуб знову блиснув, але цього разу посмішка була теплою й хитрою:
— Ах ти ж бісова душа, Борисовичу! І звідки ти все знаєш? Тебе й на м’якині не проведеш. На, тримай свіжу, тільки пів години як із грядки зрізали. І за п’ятнадцять віддам, за науку.
Марк із відкритим ротом дивився на цей дипломатичний тріумф:
— Артеме Борисовичу, ви що, щойно зламали ринкову систему без чіт-кодів?
— Це називається ботанічна морфологія, Марку. Проти фізіології рослин не попре навіть тітка Валя.
Але справжнє випробування чекало на нас у рибному павільйоні.
Тут стояла волога прохолода. На оцинкованих столах, засипаних колотим льодом, лежали сріблясті тушки кефалі, темні камбали з очима на один бік і гірки чорноморських бичків.
Артем рухався вздовж рядів як професор на державному іспиті. Він піднімав зяброві кришки, перевіряючи колір – «має бути яскраво-вишневий, без сірого слизу», тиснув пальцем на спинку судака – «м’язова тканина повинна миттєво повертати форму, якщо залишається ямка це труп триденної давності». Продавці спочатку хмурилися, але бачачи його професійний погляд, зітхали, викидали заморожений непотріб і діставали з-під льоду добірний ранковий улов.
#3173 в Любовні романи
#1397 в Сучасний любовний роман
#863 в Жіночий роман
Відредаговано: 23.10.2026