Глава двадцять четверта  

Важке покривало з холоду почало сповзати з Міста Троянд, а властива літнім ночам прохолода повернулася на вулиці.

Різкий контраст із температур перетворював вітер, що піддував із моря, на сухий і палючий шкіру.

Особливо чуйне вухо могло відчути, як хвилі просяться на волю і з тріском ламають свою крижану темницю.

Товстун у сірому вбранні спокійно гуляв просто на очах у людей і Демона. Він ішов невидимою стежкою, що порівну ділила відстань між Олегом і Марою.

Його роба не виглядала новою, але водночас здавалася досить чистою, як і його гладка шкіра. На ногах у Товстуна були плетені сандалі.

Товстун з набитим мішком за спиною був ну дуже тучним. Навіть його лобова частка містила в собі багато жиру, а за роздутими щоками ледь виднілися примружені очі.

Шия його була короткою, у своїй основі навіть ширшою за вуха.

Пальці, якими Товстун тримав свій сірий мішок, були так роздуті, що стисни він кулак повністю, все одно не побачиш його кісточок. Волосся у нього не було і зовсім. Були відсутні навіть брови.

Товстун нарешті зупинився і завмер.

Подібно до Мари, на обличчі у Товстуна проглядалася спадаюча посмішка. Його посмішка трималася більш стримано, і, на відміну від Демона, він не демонстрував публіці свої зуби.

З приходом Товстуна люди вперше за ніч змогли розчути властиву пізній годині тишу.

Холод перестав підфарбовувати видихи, і вигнане Демоном тепло повернулося в Місто Троянд.

Олег захотів запитати в Гуана - чи не знає він, хто зараз стоїть перед ними, але бродячий монах був надзвичайно зайнятий. Гуан стояв із відкритим ротом і клаптями виривав чорне волосся зі своїх передпліч.

Олег перемкнув свій погляд назад, там люди, що залишилися, всі як один пробивали чолом землю.

«Так ось ти хто, Товстун», - про себе сказав Олег і повернув голову назад.

Цієї ж секунди лисий Товстун встиг порівнятися з Олегом плечима, і той від несподіванки відстрибнув убік.

Зблизька Товстун із мішком виглядав так, ніби його намальовано зовсім іншими фарбами. Колір його шкіри був жовтуватим, але навіть схожого на саме цей «жовтий» Олег не міг собі навіть уявити.

Обличчя у Товстуна було до того нерухомим, немов він не дихав, а то й зовсім носив найвищої якості маску.

Інакше як так виходило, що жир його не підстрибує і зовсім не ворушиться в такт його ж крокам?

Навіть гігантських розмірів Демон здавався Олегу більш органічним і живим.

Товстун із мішком за спиною дійшов до самого тунелю без жодних перешкод. Уже всередині тунелю, під тьмяним світлом аварійних ламп його зустріли десятки насторожених очей.

Товстун скинув свій сірий мішок на підлогу і почав повільно підгинати ноги, щоб зручно на них же й сісти. У середині процесу він голосно бздонув, і звук цей дудкою пронісся по всьому тунелю.

У відповідь із підземної парковки пролунали короткі смішки, а посмішка у Товстуна стала трохи ширшою.

Дитячий регіт спровокував породження Демона в усій окрузі, і чудовиська почали з новим завзяттям повзти в бік тунелю.

З кожним кроком уперед їхня бліда шкіра вкривалася пухирями. Ці хворобливі нарости монстри гарячково здирали.

Дитячий рик швидко змінився на нудний плач. Довжини їхніх рук не вистачало, щоб дотягнутися до своїх же спин, тож вони усюди шукали сухі калюжі з ламаного каменю чи вибитого скла.

Серед породжень Мари почалися перегони зі зриву з себе всього шкірного покриву.   

Ні в Олега, ні в інших людей нічого схожого з тілом не спостерігалося.

Товстун був байдужий до всіх криків позаду нього. Зовсім не помічаючи шуму, він почав розв'язувати вузол на вершині роздутого мішка.

Звідти, своєю пухкою рукою він жменями діставав різні солодощі й одразу ж кидав їх додолу, немов унизу сидять не діти, а голодні голуби з центрального парку.

До бруду і пилу всередині підвального тунелю приєднався неймовірний асортимент смаколиків: ягоди в карамелі, цукерки, загорнуті в їстівну плівку, кіски з перченої сухої локшини, кругле пісочне печиво, витіюваті льодяники на паличках і вкриті білим і чорним кунжутом парові булочки з начинкою з червоних бобів.

Мішок у Товстуна був великим, і сам Товстун на ласощі не скупився; щоправда, на своєму шляху багато чого з цього добра сильно бруднилося, розсипалося під час приземлення або ж просто губилося всередині решти сміття.

Перші булочки і цукерки округлих форм уже докотилися до дітей на дні тунелю, але налякані чоловічки передбачувано не поспішали підбирати з землі що-небудь.

Тваринні крики, що лунали з вулиці, розбурхували уяву дітей і підживлювали жахливі образи в їхніх головах.

Олег бачив справжню картину того, що відбувається, і загалом шкодував, що його очі ще здатні бачити.

Поки всі люди уткнулися носом у землю, уламки Мари не полишали спроб здерти з себе взагалі всю шкіру. До цього бліді, породження Мари стали всі як один червоними. Пухирі зріли і на їхніх головах, змушуючи чудовиськ зчісувати з себе своє ж волосся.