Глава двадцять перша

Усі монахи-воїни, хто міг іти, рушили всередину міста, у напрямку вже вщухаючого гулу, що доносився з музичної чаші. На зміну гудящому звуку небо заповнили звуки ударів машин, їхніх сигнальних гудків і міських сирен.  

Волосся на передпліччях Олега ворушилося від всеохопливої вібрації, тож навіть без цілих вух він усе одно б відчув, як Ключ Короля змінює розклад сил на користь чернечого війська.  

Якби й здоров'я в Олега було менше, він би не опинився в цьому безкрайньому мороці. Він просто замерз би собі там у лісі, на самоті, як дикий звір.

Люди не брешуть, кажучи - хто плавати не вміє, той і не потоне.

Олег встиг побачити вже десятків 6-ть іноків-воїнів із дворучними мечами і все частіше знаходив у них відмінності. Наприклад, у деяких з них довгі мечі були не двосічними, а заточеними лише з одного боку. Їхні зачіски загалом відрізнялися, але чола обов'язково залишалися відкритими. Хоч роби іноки мали виключно чорного кольору і без розпізнавальних знаків, матеріал, з якого вони були зшиті, міг мати різну глибину чорного і щільність пошиття.

Мабуть, не зайвим буде додати, що всюди, де ступала нога чорного інока, обов'язково гинуло породження Мари. Місто Троянд заполонили не тільки безліч монстрів, а й десятки вправних мисливців на цих самих монстрів.

Найнезвичніше - юнаки в чорних рясах не відчували себе частиною чогось одного і цілого, кожен з них самостійно вибирав собі завдання і рухався вулицями міста у своєму темпі.

Поки один інок у чорному біг у тому ж напрямку, що й Олег, інший міг почуватися більш потрібним усередині житлового будинку, який зустрівся йому на шляху. І це, не кажучи вже про тих чорних клейморів, хто нікуди не поспішав і вивчав обстановку на вулицях очима, стоячи на одному місці.

Олег разом із Гуаном могли почуватися малими дітьми на кухні, де ввечері готувала втомлена мама. Занадто багато каструль кипить, занадто спекотно на кухні. Найкраща допомога - це бути тихим і не відволікати маму. І боронь їх потрапити мамі під ноги, особливо в хвилину, коли та несе до столу щось велике й гаряче.

Військо, що складається з монахів із ножами, камінням, ланцюгами; замерзле влітку море і вкриті дитячими руками гусениці заввишки в будинок. Навіть усе це в купі не так моторошно било по розуму Олега, як безоке породження Мари, що стояло на даху розбитої машини з немовлям посеред своєї пащі.    

Мертве людське дитинча в рожевому пісочнику, промоклому в крові. Немовля не плакало. Його хребет був вигнутий під вагою його ж розслаблених рук, ніг і шиї.

Гуан не став себе стримувати і від побаченого гірко заплакав. Крім самовладання, Гуан також упустив з рук сірий мішок і дерев'яний посох. Ноги його підкосилися і тепер він, захлинаючись у своїх же сльозах, із землі звертався до Святого Ігуана. Про що Гуан просив Святого Ігуана? Олег не розумів, як він і не розумів більшу частину південного діалекту, що був Гуану рідним.

Двопудова дитина-демон не могла не помітити товстуна, що плаче, у сірій робі, і цими ж порожніми очницями чудовисько спостерігало за його супутником у робі фіолетовій. Очі монаха з шипастою булавою були теж мокрими.

Якби не було Гуана поруч, то, можливо, Олег і не усвідомив би повною мірою, якого масштабу зло монахи пропустили на вулиці міста Троянд. А так, сірий чернець із храму Святого Ігуана хоча б підказував Олегові, як реагувати на побачений ними жах.

Поки два бородатих монахи горювали, з вікна, що прилягає до вулиці, вилетів юний інок у чорному. Він ногами приземлився на спину чудовиська-дітожера і звалив його. Потім чорний інок вирвав із зубів чудовиська тіло немовляти в рожевому пісочнику і натомість всадив туди широкий меч.

Гуан підірвався з колін і побіг до млявого тільця на зім'ятій машині. Не було для Гуана нічого важливішого, ніж оживити це немовля.

Гуан ліз рукою у свій мішок, але все, що сірий монах міг схопити пальцями - це повітря. Ні в сірому мішку, ні де-небудь ще у світі не було і не могло бути речі, що повернула б життя цьому немовляті.

Після того як чорний інок витер гнилу кров із меча, він мовчки пішов на пошуки інших породжень Мари.

- Гуан, - обережно звернувся Олег, - нам краще продовжувати йти. Іншим монахам потрібна наша допомога.

Гуан тримав у руках холодне тіло дитини і був незворушним для подразників ззовні.

Усього через вулицю від місця, де Олег стукав у свідомість Гуана, що сумував, сині монахи храму Хавкіна вистежили невелику групу з породжень Мари. Кожного монстра з цієї групи з голови до п'ят покривала кров, яка їм не належала. Чудовиська зміцніли й виросли. Відмий їх від крові й побачиш - вони вже не малі діти.

Чорний інок, що хвилиною раніше розминувся з Олегом і Гуаном, з'явився на одній вулиці з групою подорослішалих породжень Мари. До цього він справлявся з чудовиськами на кілька голів нижчими на зріст, тому й йшов інок уперед обережно, виставивши довгий клеймор попереду себе.

П'яні від крові та безкарності, підлітки-демони разом атакували воїна в чорній робі. Швидкість чудовиськ застала зненацька юного інока із Заходу і той швидко впав під натиском цих монстрів.

Торжество монстрів не тривало довго, адже там, де не впорався меч, у справу вступає ніж.

Монахи-воїни з храму Святого Хавкіна зробили широкий крок із тіні для нанесення удару в спину. Їхній випад на подорослішалих чудовиськ не був блискавичним чи руйнівним, адже й таку атаку можливо пережити. Атака ченців Хавкіна залишалася поза увагою їхніх супротивників, і не буває удару сильнішого за той, якого ти не бачиш.