Глава дев'ята (присутня ілюстрація)

Останнім цей удар став тільки для Оуянга. Удар розкришив скроню людини в пурпуровій робі, і та впала замертво. Чоловік уперше вдарив супротивника по-справжньому і з усієї сили.

Мізкам у черепі різко стало тісно, тому мертвий Оуянг лежав на підлозі з виряченими назовні очима.

- Ухилявся ти краще, ніж бив, - підсумував Чоловік і з презирством плюнув уламками своїх зубів на тіло мертвого монаха.

Чоловік обдурив пильність навіть Стародавнього. Приймаючи удари по голові, він надав багато часу зростися своїм ребрам. Час також відновив його зламану руку і шию, що кровоточила. Навіть вушна раковина встигла повернутися до нормальних контурів, поки всі й кожен витріщалися на цю безглузду хустинку.

Чоловік не хотів підбирати кинуту Оуянгом зброю на підлозі. Він зміг потримати попередній спис зовсім недовго і не влучив ним у жодного з ченців. Його ж голі кулаки поки що його не підводили.

Голова Чоловіка трохи потріскувала. Обмін люб'язностями з Оуянгом не минув безслідно. В іншому він був сповнений сил і рішучості продовжувати свою суперечку з іншими монахами храму. Не пояснювати їм щось словами, а висловлювати своє невдоволення за допомогою розмашистих і цілком переконливих жестів.

Обмануті у своїх очікуваннях від результату дуелі, товариші Оуянга кинулися на героя. Чоловік тверезо розцінював своє поточне становище і не бачив простору для успішної лобової атаки. Якщо він залишиться на своєму місці, то не продасть своє життя дорожче, а просто безславно здохне.

Зміщення битви до виходу - також не оптимальний варіант. Там майже завершили бійню два десятки монахів у пурпуровому. Якщо Чоловік побіжить туди, то дюжина умовних Оуянґів гарантовано його четвертує.

Тим часом на нього бігли списи монахів у фіолетовому. Шосте чуття підказувало, що вони мають бути слабшими за пурпурову команду.

Чоловік намагався поглядом знайти найслабшого в строю і прорвати стрій у тому місці. На жаль для нього, монахи, які увійшли до храму з Стародавнім, не відчували почуття страху ні перед ним, ні навіть перед одержимою, яку вони нещодавно прикінчили. Їхні погляди переповнював сліпий фанатизм.

Чоловік кинувся в бік строю. Він схопив два найближчі списи руками. Його сил вистачало, щоб притягнути двох і наскоком протиснутися між списів до монахів уперед.

Копейщики з боків не гаяли часу і встигли залишити кілька болісних уколів у боках супротивника.

Серце билося втричі швидше, ніж зазвичай. Чоловік майже зривався на тваринний рик, намагаючись заглушити біль від свіжих ран. Він впритул наблизився до пари монахів і з нелюдською силою схопив одного з них за комір його роби. Після, пальцями вирвав у того ченця ключицю і встромив уламок кістки в обличчя товариша, який стояв поруч.

Лже-святоші не проклинали Чоловіка і не кричали. Вони тільки глухо стогнали від болю.

Чоловікові здавалося, що його супротивники не відчувають болю тією ж мірою, що й він. Монахи не бояться його. Після всіх демонстрацій тієї дикої сили жоден із них навіть не втік.

Дух Чоловіка падав без підживлення страху від його ворогів.

А може, ще й не час помирати?

«Потрібно тільки наблизитися до горбатого старого з булавою, - швидко міркував Чоловік. - Та взяти того в заручники, а якщо трюк не пройде, то хоча б обезголовити керівництво цього злого храму».

План виглядав простим і від того ідеальним.

Жодного пурпурного халата поки що не було поруч із Стародавнім. Старий стояв без охорони і спостерігав, як його поплічники намагаються заколоти Людину.

- Напролом!!! - що є сили закричав Чоловік і кинувся в бік Стародавнього.

Йому довелося зловити грудьми ще два списи. Він обхопив древка списів, щоб ті не пройшли крізь нього. Потужністю своїх ніг він штовхав ченців назад, ігноруючи гнітючий біль.

- Напролом! - сам себе підбадьорював Чоловік, наближаючись до спокійного старого з бородою в підлогу.

Дедалі більше списів впивалися в його тіло. Голова залишалася єдиною частиною, де ще не побувало сталеве вістря.

- Напролом... - випльовуючи свої легені, намагався сказати Чоловік.

Монахи дістали списи з тіла загнаної жертви, і в того повсюдно відкрилися множинні кровотечі. Чоловік не дійшов до Стародавнього ченця, але той, не відчуваючи жодної небезпеки, сам рушив до нього назустріч.

Стародавній впритул наблизився до Чоловіка, що хитався на місці, і подивився тому в очі.

Самі ж очі Стародавнього не мали чітких контурів. Вони були бляклими на всі боки, і тільки в невеликому радіусі від його зіниць Чоловік бачив світло і життя всередині. Зморшки на обличчі Стародавнього хвилями спадали вниз.

- Старий дурень, - посміхаючись, сказав Чоловік і спробував схопити старого за його густу бороду.

Древній не дозволив цьому статися і з розмаху вдарив противника вільною від булави рукою.

Чоловік відірвався від підлоги й полетів спиною вперед. Він зупинився вбитим у стіну, де поруч лежало ціле сімейство вбитих парафіян. Це був червонолиций чоловік, який закривав корпусом свою жінку, яка, своєю чергою, обіймала їхнього маленького сина.