Розділ 1

̶  Можете одягатися, — спокійний, приглушений тон голосу лікаря нарешті сказав такі бажані слова. Здавалося, вічність минула в їх очікуванні. Дівчина видихнула з неймовірним полегшенням і зіскочила з крісла, вхопилася за одяг. І, хто вигадав цю каторгу?! Нащо огляд гінеколога, щоб працювати в магазині?

  Господи... Ледь не вмерла від сорому! Обличчя палає, в горлі пересохло, аж язик прилип. Серце колотиться, як навіжене. До цього дня Тані вдавалося уникати цієї кошмарної, в її розумінні, процедури. Благо, проблем зі здоров'ям не було, то й навіщо лазити по лікарях? А тепер довелося, бо цей старий принциповий ескулап вперто не хотів підписати медогляд, покладаючись на слова пацієнтки. Ох...

  Дівчина миттю одягнулася, хоч руки тремтять, ледве застібнула блискавку на   штанах. А застібка бюстгальтера, то взагалі головоломка якась. Наче ніколи раніше її не бачила. Так-сяк взула старенькі кросівки, взяла тонку курточку, вже мало не втекла з кабінету. Та медсестра зупинила її наполегливими словами:

̶  Почекайте, ви куди? Ще ж нічого не знаєте, лікар не сказав, я не все записала. Сідайте, — вказала рукою на крісло, добре, хоч вже не те, що наводить відчай, а звичайне, біля лікарського столу. Важко видихнула і опустилася на сидіння. Аж, чомусь мурашки по тілу.

̶  Вітаю, з вашим здоров’ям справді все дуже добре. Навіть, я б сказав, ви на рідкість здорова дівчина, — з ледь помітною посмішкою почав солідний дядько в білому халаті. Тим часом сестра веде записи, сидячи за сусіднім столом у світлому кабінеті.

̶  Е... Добре. Дякую. Можна йти? — розгублено поглянула Таня, зминає в спітнілих руках маленьку сумочку з дешевого шкірозамінника.

̶  Чекайте. Чого ви так рветеся? Хіба я з рогами? Чи кусаюся? — чоловік ширше посміхнувся, переглянулися з помічницею.

̶  Вперше на такому прийомі, так? — здогадливо запитала жінка середнього віку. Мабуть, немало різного вже тут бачила. Таня ніяково кивнула.

̶  Зрозуміло. Не хвилюйтеся. Просто мусимо зробити все, як належить. Більше ніяких процедур. Лише кілька запитань і зробимо записи.

̶  Угу...

̶  Гаразд, то… — поставив кілька відвертих питань стосовно статевого життя. Пацієнтка скривилася, глянула на нього з відразою. Наче сказав про щось дуже неприємне, бридке. Відповіла коротко і по суті.

̶  Що ж... Тоді… — ще уточнив деякі нюанси пов’язані з самопочуттям, циклом і подібне. Медсестра віддала Тані медичну книжку. Дівчина одразу піднялася з крісла.

̶  Так тримати. Бережіть здоров’я. І, все-таки, хоча б раз на пів року, чи рік бажано проходити профілактичний огляд. Не забувайте. Хвороби зараз лютують, навіть у молодих. Всього доброго вам, — приязно сказав лікар на прощання.

̶  Дякую. І вам, — швидко покинула кабінет, хоч ноги стали як з вати, аж підгинаються.

  Таня поспіхом йшла до виходу з поліклініки, ледве розбираючи перед собою дорогу. Чомусь все тіло не припиняє тремтіти, як від холоду. Хочеться кудись заховатися, а, ще краще поплакати трошки десь в куточку. Чому? Хтозна, ніби ж звичайна справа, але... Не для неї. Відчуття якесь дуже дивне. Страшенно неприємно. Змалку вихована в дуже строгих принципах дівчина морально не готова була до такого. Вибух мозку. Дядько завжди сварить, якщо побачить бодай трошки більший виріз в блузці, чи на сантиметр коротшу спідницю, ніж має бути за його переконаннями, а тут таке...  Бр-р-р...

  Здається, що й досі йде гола і на неї всі дивляться. Витріщаються якось не так, як до того. О, люди... Нащо погодилася?

  Дівчина намагалася заспокоїти себе, приборкати хвилювання, як уміла, не підозрюючи, наскільки сильно змінить її життя цей візит до лікаря.

  Тим часом медик вийшов на балкон і зробив важливий телефонний дзвінок.

  В трубці почувся різкуватий чоловічий бас:

̶  Слухаю. Чим потішите, пане докторе?

̶  Романовичу, сподіваюся, що цього разу справді маю, чим тебе потішити. Щойно з мого кабінету вийшла дівчина, яка напевне тебе зацікавить, — неголосно, але бадьоро проказав лікар Шелест. Співрозмовник помітно оживився.

̶  Справді? Розповідайте!

̶  18 років, абсолютно здорова, струнка шатенка середнього зросту,  ̶  ще коротко розповів деякі деталі про пацієнтку, а тоді впевнено додав:

̶  Все, як ти хотів. Як на мене, дуже симпатична. До того ж скромна, явно не розбещена. Рідкісна знахідка, як любив казати покійний  Ярославович.

̶  Впевнений?

̶  Так, — далі лікар почув хрипкуватий задоволений видих. Здається, співрозмовник посміхнувся.

̶  Ох... Супер... Скидайте контакти. Побачимо, чи так все насправді.

̶  Гаразд. Висилаю її номер і адресу.

̶  Дякую. З мене, як обіцяв, — проказав Романович і припинив виклик. Лікар заховав телефон в кишеню і задоволено прицмокнув, посміхнувся сам до себе. Вже почав обдумувати, на що витратить обіцяний гонорар. Дружба дружбою, але… В хаті пора робити ремонт.