Глава 14 Дякую, друже!

     Залишаючи будівлю резиденції, спадкоємиця мало не збила з ніг юного Нарімо, що очікував батька. Коротко вибачившись, попрямувала до Головних воріт. Їй хотілося покинути Столицю. Швидкий крок перейшов в біг і скоро дівчина опинилася на невеличкій галявині посеред лісу. Серце розривалося від образи, нерозуміння і печалі. Принцеса відчувала себе самотньою і зрадженою, вона більше не знала, як жити і як справлятися з покладеними на неї обов'язками. Школа, відвідування кожної провінції, місії команди №39, тренування для оволодіння новою стихією, а тепер ще й суддівство ... ... Це здавалося кошмарним сном ... хотілося прокинутися, забутися ... або просто зникнути ... назавжди. Спадкоємиця впала на коліна. З грудей вирвався крик, майже рев, відчаю, ніби поранений звір намагається звільнитися від спритних мисливців. Загнаний в кут, він безнадійно пручається і все ніяк не хоче змиритися з долею. За криком пішла потужна хвиля енергії і стихія світла перетворившись в ріжучі промені, миттєво повалила ростучі поряд дерева. Принцеса трохи заспокоїлася, вона все ще плакала, плечі зрадницьки тремтіли, але тихі схлипи, змішавшись з вітром, розчинялися в лісовій тиші. Несподівано дівчина здригнулася, відчувши легке торкання до спини.

     - Таяма?

Лін спробувала витерти сльози:

     - Що ти тут робиш?

Усвідомивши масштаби руйнування, викликані сплеском власних емоцій, злякано почала обстежувати хлопчика:

     - Святі небеса! Нарімо, ти не поранений? Я могла випадково вбити тебе ?!

     - Все в порядку пані. Я був досить далеко, і до того ж, встиг виставити щит з вітру.

     - Пробач мене…

     - Нема за що вибачатися. Я хотів поговорити з Вами, але побачивши, що Ви сильно засмучені, засумнівався і не наважився.

Трохи помовчавши, хлопчик обережно поцікавився:

     - Ви не хочете жити в Столиці, вірно? Ваше серце в іншому місці ...

     - Так, Таямо. Але я обіцяла батькові піклуватися про народ лісу і присягнула на вірність Азумі.

     - Зараз здається, що більшість Вас ненавидять. Це не так. Згадайте скільки людей молилося про Ваше якнайшвидше одужання. Столиця потребує Спадкоємиці, Альянс -  Верховної Судді. Ви наша єдина надія на нове майбутнє.

Дівчина посміхнулася:

     - Батько тебе навчив так говорити?

     - Ні. Я вже достатньо дорослий, щоб мати свою думку.

Лін погладила хлопчика:

     - Так про що ти хотів поговорити?

Нарімо опустив очі:

     - Тінаре ... вона і правда Архіхранитель?

     - Так, мій юний друже.

     - Це означає, що вона буде навчатися в клані Мірае?

Принцеса важко зітхнула:

     - Недовго. Близько трьох місяців. Якщо сенсею Ічиго вдасться навчити її контролювати свій дар, його не доведеться запечатувати.

     - Що не так з даром архіхранителей? Як знання можуть завдати шкоди?

     - Великий обсяг інформації, сильно перевантажує розум моєї дочки, що в свою чергу позначається на її фізичному здоров'ї. Вона повинна архівувати частину менш важливих знань і розкласти їх в певному порядку в засіках своєї свідомості. А може й просто перенести на папір і стерти з пам'яті. Залежно від їх цінності.

Хлопчик помітно спохмурнів, слова Као сильно його засмутили.

     - Не журися. Ми почекаємо її тут. Разом. А поки, будете спілкуватися за допомогою моєї техніки управління свідомістю.

     - Дякую.

Спадкоємиця взяла Нарімо за руку й вони разом попрямували до міста.

     До ранку тривоги відступили. Принцеса Као твердо вирішила більше ніколи не піддаватися емоціям. «Борг понад усе. Таким був шлях засновників мого клану. Значить це мій шлях! І клянусь своїм життям, що пройду його гідно! ». Відкривши в собі стихію Шин, засвоїти техніку лотоса, за допомогою Тісея, виявилося простіше очікуваного. Запасів чакри стало значно більше і в поєднанні з накопиченою природною енергією, вони давали можливість боротися довше, переміщатися частіше. Зняття печаток фізично зміцнило куноїті. Лідер команди №39 був неймовірно гордий за свою підлеглу.

     Затишшя було відносно недовгим. Незабаром, знову почали приходити тривожні звістки з Південного кордону. Ліра дуже хвилювалася про долю чоловіка і щодня приходила до резиденції правителя, щоб дізнаватися свіжі новини. Нейлін, провівши дочку з Ічиго, тепер повністю занурилася в турботи, присвячені відкриттю школи. Охочих навчатися виявилося до смішного мало, в порівнянні з розмірами школи. Діти з провінцій, в своїй більшості, були з бідних сімей і тому повинні були багато працювати, допомагаючи батькам. Городяни мали звичайні школи, де могли в звичному режимі навчати своїх дітей за відносно скромну плату. Два рази на тиждень, Спадкоємиця проводила засідання суду, які тривали до самого вечора. І вже дуже скоро, слава про її мудрість, неупередженість та справедливість, поширилася далеко за межами Альянсу. До Верховного стали звертатися політики і торговці з різних країн, з проханням надати аудієнцію з принцесою Као.

     З моменту останнього засідання Ради, Нейлін ретельно уникала слідопита. Ашура й сам не нав'язувався, проте був засмучений випадковим конфліктом. Шикузава активно сприяв розвитку школи. Він організував розвезення учнів по домівках, а також придумав грошову винагороду найталановитішим, щоб ті могли компенсувати свою відсутність вдома. Але провінцій було п'ятдесят чотири, а майбутніх лікарів усього чотирнадцять. Зобов'язати кожну провінцію відправити хоч по одному представнику було неможливим, а добровільно ті не погоджувалися. Намісники не бажали бути першопроходьцями, хоча більшість з них не мали жодного цілителя на округу.

     На протязі декількох днів, Лін разом з Акімом, обговорювали систему збору податків і мита, намагаючись її зробити більш зрозумілою і справедливою. Удома вона тепер з'являлася тільки вночі. Без Тінаре він спорожнів і став здаватися не таким світлим і затишним як раніше. Обідала разом з Сяо в місцевій таверні.