Глава 26. Зміїне гніздо

Кейт смикнула головою, намагаючись відігнати морок. Повіки злиплися, а в очах усе пливло. Вона навряд чи бачила вогник, що самотньо стояв у кутку кімнати. Там ховалася гасова лампа.

Живіт усе ще болів, але рани більше не було, змії допомагали регенерувати. Кейт спробувала підвестися, але відчула, що її прив’язали до дерев’яного стовпа. Зап’ястя неймовірно обпікало, хтось туго зв’язав руки. Ноги затекли й нили, але ступати однаково було нікуди, довкола була лише сама темрява. Тільки вітер посвистував крізь щілини.

Кейт доводилося напружувати очі, щоб зрозуміти, де вона знаходиться. Але це анітрохи не допомагало. Навколо були, лише дерев’яні ящики, прикриті мішковиною. Бруси та ще багато незнайомих їй інструментів. Схоже на прибудову, яку раніше використовували, як сарай. Проте дівчина не впізнавала це місце. Ймовірно, воно було приховано десь у лісі.

Кейт смикнула руками, щоб зрозуміти, які зусилля знадобляться для звільнення. У надії послабити мотузки, вона, розчепіривши, якнайсильніше руки, почала елозити мотузкою об дерев’яний стовп. Хоча, що більше вона напружувала м’язи рук, то сильніше натирало зап’ястя.

Скрегіт стільця об стару, дерев’яну підлогу, змусив дівчину здригнутися, нагадуючи їй про те, що тут вона перебувала не сама. Кейт придивилася, але вдалині вона бачила, лише силует. Фігура невпевнено підкрадалася ближче до дівчини.

— Джеремі?!

Дівчині довелося примружитись, щоб переконатися, що минулого разу зір її не ошукав.

— Джеремі, що за жарти?

Кейт розуміла, що сталося, але подумками все ще відмовлялася в це вірити. Вона знову спробувала смикнути мотузки, але вузли були сильніші за неї.

Силует вийшов із тіні й поставивши стілець, сів навпроти. Джеремі, навіть не намагався ховатися чи заперечувати свій злочин.

— Так вони не збрехали, — якось відсторонено мовив хлопець, ніби перед ним була не його подруга, а зовсім чужа людина.

— Де ми взагалі? — вирішила почати з малого Кейт. — Навіщо ти притягнув мене сюди?

— Занадто багато питань, як для демона.

Кейт, наче вдарили батогом. То він знав?! Коли дізнався, з якого моменту? Невже він теж чиєсь переродження?

— Що за нісенітниці ти верзеш? — Кейт намагалася не видавати хвилювання. — Що за бовдур наплів тобі казок?

Джеремі нічого не відповів. Він дістав щось із кишені й підійшов до дівчини. Просто перед її обличчям він розкрив невеличке дзеркальце. Кейт прикрила очі, а коли розплющила, то побачила зовсім не смарагдовий колір. Склера була більше не біла, а жовта. А зіниці злилися з роговицею створюючи цілісне коло чорного кольору. Її людський зір зник, тому Кейт не могла звикнути до нового світла.

— Куля, якою я в тебе вистрілив, була пронизана фіолетовим пасльоном, — він сховав дзеркало і відійшов від Кейт. — Ти ж, і сама знаєш, що то за квіти.

— Марш мерців, — дівчина підтвердила його здогад. — Вони ростуть на могилах демонів. Звідки в тебе щось настільки нелюдське?

Джеремі зблід. Кейт відчувала, як серце хлопця шалено стукає. Він, ніби одеревенів.

— Це вже не має значення, — Джеремі повернувся до дівчини спиною.

Хлопець не хотів дивитися подрузі у вічі. Щось усередині гризло його, але він ще й сам не розібрався, що то було. Він вагався, не розуміючи чи варто йому триматися на відстань, чи ні. Кейт була його безцінною подругою, яку він знав дуже давно. Можливо, десь глибоко всередині, вона була для нього не просто подругою, але… Зараз перед ним була зовсім не вона, а якесь чудовисько.

— Ти мене боїшся?

Кейт, ніби виплеснула на нього окріп, повертаючи хлопцю почуття.

— Твоє серце, я чую, як воно стукає, не змінюючи ритму.

Джеремі різко повернувся, намагаючись щось сказати, але миттєво опанував себе, думками даючи собі ляпаса. Хлопець не розумів, як поводитися. Начебто перед ним демон, але в той же момент це його подруга. Тяжко зітхнувши, він повернувся на місце. Сідаючи на стілець, хлопець почав переглядати телефон Кейт, зовсім не звертаючи уваги на дівчину, ніби для них це була звичайна атмосфера.

— Звідки ти дізнався, що я демон? — прорізуючи напругу, мовила Кейт.

Розмова в них не ладналася. Лише на мить, Джеремі неохоче відірвав погляд від пристрою і глянув на подругу. Його очі дивилися на Кейт не з ненавистю, у них була, лише втома та смуток. Він опустив голову, продовжуючи далі переглядати телефон. Хтозна, які відповіді він намагався там віднайти. Але хтось дав зрозуміти Джеремі, що Кейт демон. І це було явно не з добрих намірів.

— Невже ти точнісінько такий же, як я?

А може, Джеремі був теж вищою істотою? Просто Кейт ніколи не помічала цього, плутаючись у власних ланцюгах. Адже вона сама бачила, як в архівній кімнаті щось залишило його тіло. І зараз було безглуздо це заперечувати, можливо, це був відволікаючий маневр.

— Я не такий, як ти, якщо ти натякаєш на це, — Джеремі якось сумно посміхнувся, вказуючи на всю Кейт. — У моїх венах не тече чорна кров.

— Наче в моїх вона є, — саркастично мовила Кейт.

— Це частина твоєї душі, — проказав він, а потім уточнив, — жалити?

Між бровами Джеремі залягла складка — мабуть він про щось міркував. Проте поглянувши на Кейт, що пропалювала його поглядом, він різко випростався і відвернувся. Схоже, дівчина все правильно зрозуміла, він боявся її. Змії всередині захвилювалися, відгукуючись на поклик страху.

— Ти сказав, що вони не збрехали, хто розповів тобі про мене?

Він ледве помітно скривився, але все ж таки вирішив задовольнити інтерес подруги.

— Якби я знав, ми б не сиділи тут удвох, невідомо кого чекаючи, — його голос вібрував, відскакуючи від стін. — Хтось залишив коло моїх дверей коробку. У ній була вся інформація про тебе. Також там було все про демонів, мертві квіти, чорну кров та іншу вашу дурість. Анонім, навіть залишив мапу, де я зміг знайти фіолетовий пасльон. Здається, дерево, де він росте називається Думотон.