Глава 24. Тірон Аллен

Патрульний автомобіль виїхав на шосе, що сполучало два міста. Тепер не треба було боятися за порушений спокій громадян, тож один із патрульних увімкнув музику якнайгучніше. Під веселий ритм, тримаючись за кермо, він почав пританцьовувати з боку в бік.

— Сьогодні повний місяць, — ненароком промовив один із патрульних, що сидів на сусідньому сидінні.

— Гаррі дивися, — чоловік за кермом з острахом вказав у бік лісу. — Зараз звідти вискочить перевертень і нападе на нашу машину, — він підпригнув на місці, лякаючи товариша.

Чоловік вирішив пожартувати над своїм другом, що так люто вірив у паранормальне.

— Дуже смішний жарт Роджерс, — хлопець на ім’я Гаррі вдарив колегу в плечі.

— Я ж серйозно, звідти може вискочити будь-хто, — невгамовуючись продовжував жартувати той. — Я знаю ці ліси із самого дитинства, там роками може ховатися будь-який вбивця. Вони надто густі та нескінченні, що й жертву можна прикопати, усе одно її ніхто не знайде.

— Замовкни вже, — обурився Гаррі. — Бо зараз наврочиш і, справді, станеться біда.

Роджерс засміявся, як вдало йому випав шанс повеселитися серед сірих буднів.

— Не бійся, — спокійно проказав Роджерс. — Тут, навіть вдень ти нікого не знайдеш, а при кривавому місяці так тим паче, або, — він хитро посміхнувся. — Червоний місяць для тебе має особливе значення й насправді ти якесь чудовисько?!

— Дуже дотепно, — Гаррі закотив очі.

Роджерс всю дорогу весело жартував над товаришем і сміявся. Музика змінилася й чолов’яга за кермом став відігравати рок гітариста та викрикувати різні слова. У пізню добу навряд чи хтось зустрінеться по дорозі, можна було і трохи повеселиться. Вони рухалися на невеликій швидкості, тож проблеми не мали виникнути.

У світлі дальніх фар щось промайнуло. Гаррі одразу ж напружився, але Роджерс продовжував забавлятися. Попереду, з краю дороги стояв чорний позашляховик. Автомобіль не рухався. Усі фари були вимкнені, а поряд жодних аварійних знаків чи присутність людей.

— Ось і наврочив, — обурився Гаррі. — Припаркуйся поруч, треба перевірити.

Автомобіль зупинився за кілька метрів від джипа. Гаррі пхнув свого колегу, щоб той сам перевірив транспортний засіб.

— А чому, якщо що так одразу я?

— Твої слова про вбивць?! — це було не питання, а твердження. — Ось тепер іди й зустрінься з одним із них.

— Яфі ми грозніє, — навмисне перекручуючи слова, мовив Роджерс. — Навіщо було йти в патруль поліції, якщо так боїшся. Ось Кейт повернеться й буде тобі.

Він швидко вискочив із машини, щоб йому не дісталося у відповідь. Увімкнувши ліхтарик, Роджерс навмисне почав йти, стрибаючи. Ніщо йому не завадить забавлятися. Хлопець торкнувся позашляховика, у відповідь нічого не просигнало. Він підійшов ще ближче і, притулившись до вікна, заглянув на задні сидіння, нічого, крім рюкзака та ноутбука. Спереду теж нікого не було, тільки відчинене вікно водія.

У цей момент у Роджерса виникла геніальна ідея. Нахилившись до вікна, він почав вдавати, ніби з кимось говорить. Обережно просунувши руку, хлопець почекав, а потім почав кричати і вдавати, ніби його хтось душить. Гаррі вискочив із патрульного автомобіля й почав бігти на допомогу. У цей момент Роджерс засміявся на весь голос.

— Бельбас, це зовсім не смішно, — Гаррі хотів прописати таких люлей своєму колезі.

— Ти б бачив своє обличчя, — продовжував хихотіти той. — Ти справді повірив у таку нісенітницю? — Роджерс від сміху опустився навколішки. — Ти занадто наївний для цієї роботи.

Поруч щось зашаруділо. Гаррі було не до жартів, але його колегу не зупинити. Хлопець дражнився до одного моменту, поки не побачив розширені очі напарника. На якусь мить у самого Роджерса, наче завмерло серце. Однак він згадав, як Гаррі реагує на найменші дрібниці, можна було розслабитися.

— Не треба розігрувати комедію.

Роджерс підвівся, але його напарник усе ще перебував у заціпенінні. Це напружувало, він просто пожартував, а цей баран повівся. Але Гаррі від чогось не міг відірвати погляд, він навіть не моргав.

— Так, що ти там побачив?

Озираючись, Роджерс підстрибнув на місці, за ним стояв хлопець. Холодний, наче скупаний у мертвій воді, у всіх сенсах цього фразеологізму. Але в його випадку більше підходило, що він ходячий труп. Він дивився прямо на іншого патрульного й не відривав від того погляду. Хлопець був весь у бруді, ніби і, справді, за розповідями Роджерса закопав там труп. На руках хлопця, патрульний помітив кров. Тепер і Роджерс відчув, як його покриває холодний піт. Проте, десь він уже бачив цього парубка.

— Якщо це ваш автомобіль, пред’явіть, будь ласка документи, — за стандартною схемою звернувся до хлопця Роджерс, його голос здригнувся.

Все-таки незважаючи на свої жарти, Роджерс став почуватися некомфортно. Гаррі продовжував стояти, як укопаний, не відводячи погляду. Хлоп’яга глянув на патрульного, але нічого не відповів. Від його гіпнотичного, пронизливого погляду ставало якось не по собі. Холодний, відсторонений і ні на що не реагуючий. На одну секунду здалося, ніби він мав абсолютно чорні очі. Вони налилися, і Роджерс відчув, як щось гидке і бридке почало розливатися по тілу. Огидно холодна жижа пульсувала кров’ю, змушуючи серце Роджерса битися швидше. Кістки виламувало і викручувало в різні боки. Він відчув, як біля скронь виступили крапельки холодного поту. Усі м’язи напружилися до болю стягуючи шкіру.

Що це? Роджерс ніколи не відчував такого. За свою кар’єру, він багато, чого встиг побачити. У кожному зі своїх підопічних, він бачив страх, як вони боролися з ним. Однак тепер і йому доводилося відчувати його. Страх за власне життя, він в’язав вузли навколо шиї і змушував важко ковтати слини.

Хлопець повільно підійшов до вікна і викинув із кишені на сидіння всі папери.

— Бери, що треба, — відчужено відповів хлопчина.

Роджерс ледве, перебираючи ногами, підійшов до вікна і витяг посвідчення водія. Він не одразу відвів погляд від парубка, адже поряд із ним він почував себе загнаною в куток мишею. Патрульний не хотів, щоб хлопець опинився поза межами його зору. Очі Роджерса швиденько пробіглися пластиковою карткою.