Глава 20. Ewigkeit частина перша

Понад тисячі років тому

— Чому ви не говорите про його стан? Ви ж лікар, зробіть щось щоб він, нарешті, прийшов до тями.

Мантія не змогла залишатися осторонь, поки її дядько тихо сопів, ніяк не реагуючи на зовнішні подразники. Що саме з ним сталося, ніхто не міг дати достовірної відповіді. Кожен лікар, який відчиняв та зачиняв двері цієї кімнати, негативно мотав головою, не роблячи, хоча б якихось дій.

— Складно щось змінити, або говорити про позитивні прогнози саме на цьому етапі, — спокійно мовив лікар, адже це частина його роботи, до якої він уже звик. — Наскільки мені відомо, саму сутність пана Уранського було змінено. Він більше не належить до ангелів, але й до демонів також.

— Ви ж лікар, — Мантія схопила чоловіка за плечі і стала нервово трясти. — Потрібно щоб він отямився, інакше… — дівчина почала плакати. — Долю мого брата не змінити.

— Вибачте, але це не в моїй компетенції. Сутність пана була змінена найбільшим генієм світів — Асмодіаном. Тільки в його руках щось змінити.

Лікар обережно відсунувся від ангела. Зібравши свої речі, він покинув кімнату.

— Він також не зможе цього зробити, — прошепотіла Мантія, ковтаючи чергову хвилю обурення. — Він також помер.

Вона не зможе. Уже ніхто не зможе змінити долю Тірона. Дівчина впала на коліна, вона не відчувала болю під час зіткнення з поверхністю. Головний її біль засів глибоко всередині й із кожним днем усе більше й більше гриз Мантію ​​. Її дядько, пан Уранський понад трьох місяців був у стані коми, якщо його можна було так назвати. Імовірніше, він блукав світами Морфея, який і не намагався його відпускати. Розум пана Уранського поступово руйнувався принаймні так говорили лікарі. А що відчував сам ангел, ніхто не знав.

Останнє, що пам’ятав пан Уранський, це остання битва між вищими істотами. Земля утопала в стражданнях, хворобах, горі. Якщо цього не зупинити, раса людей зникне. Усе, заради чого жили й що будували вищі істоти, згине. Тірон, він був однією з небагатьох фігур на шахівниці. Пан Уранський не встиг спіймати той самий момент, коли Тірон став ключовою фігурою цієї партії.

Декілька миттєвостей, і все йде не за його правилами. Тірон пов’язує свою душу з душею Пуртарота. Час завмирає, ніхто йому не протистоїть. Якщо один із них помре, інший прослідує за ним. Але Тірона вбиває не Пуртарот. То був Серафим. На його очах застигають сльози, але незважаючи на це він продовжує встромляти свій клинок.

Спогади, вони, ніби заїла платівка, прокручувалися раз за разом у голові. Крик. Плач. Біль. Порожнеча. Час не повернути назад і це мусив засвоїти кожен. Будь-хто, хто наважувався змінювати долю, був жорстоко покараний.

— Підводься, — крізь морок починає прорізати знайомий голос.

Проте пану Уранському складно розпрощатися з пітьмою.

— Ти мусиш мені допомогти.

Голос звучить від усюди й у той же момент ні звідкіля. Пан Уранський не встиг помітити, як опинився в безкрайньому полі. Поруч від вітру розвивалися колоски пшениці. Він озирнувся, погляд чоловіка прикував смарагдовий метелик. Тонка істота, дотик, до якої вартий життя. Пан Уранський простягає йому руку на зустріч. Метелик відповідає на цей жест і очі чоловіка спалахують смарагдовим кольором. Отруйний метелик — різновид штучно створених нижчих демонів, що мешкав, лише в краях занепалих ангелів. Пан Уранський уже знав, що це ключ до особливих дверей.

В одну мить, крила метелика починають тліти. Повільне згасання життя вже не зупинити. Істота згоріла, не залишивши нічого після себе. Метелик сам спалив себе вщент.

— Іншого способу я не мав зв’язатися з тобою.

Перед паном Уранським стояв Тірон, не живий, ані мертвий. Душа, що застрягла між двома світами.

— Не став запитань, — мовив Тірон, обриваючи спроби Уранського поставити запитання. — Це буде моє перше й останнє прохання до тебе, вислухай.

Чоловік, лише мовчки кивнув.

— Пуртарот не помер. Було наївно припускати, що мої спроби зв’язати наші душі та померти, уб’ють його, — розчаровано видихнув Тірон. — Я дитя, зіткане з темряви, що після смерті не може переродитися. Однак божество Переродження іншої думки й хоче, щоб я повернувся до витоків. Якщо це станеться, через зв’язані мною душі, Пуртарот також переродиться. Долю і, справді, не змінити.

— Однак можна виправити помилки минулого, — проказав пан Уранський. — Пуртарот із самого початку був моєю помилкою й мені її виправляти. У тебе не було вибору, тебе змусили прийняти мою долю.

— Це вже не має значення, — меланхолійно відповів Тірон. — Закони світів не зруйнувати. Я хочу, щоб після мого переродження, ти допоміг мені з усвідомленням себе. Бодай раз почуй мене.

***

Наш час

Алекс простояв ще якийсь час, перш, ніж піти. Він хотів переконатися, що малюнки і, справді, згоріли. Кас мовчав. Він не порушував тиші, створеної другом, але і йти він не збирався. Доля, яка мала змінитися, рікою текла, лише в потрібному їй напрямку. Більше в Каса не було причин мовчати, Алекс і так достатньо дізнався.

— Що ти будеш робити? — поцікавився Кастель, переводячи погляд на друга.

Відповіді не було. Алекс залишив усе, як було, і пішов. Віннайту залишилося тільки йти за ним. Хлопець знову пройшов до кухні, а потім спустився до підвалу. Здавалося, ніби Алекс, нарешті, звільнився від давно завантаженого на нього вантажу. Але ефект був швидкоплинний. Світ діє зовсім по іншому. Подумками Алекс розумів, що це тільки початок і попереду йому доведеться пройти чимало випробувань. Вищі істоти не просто так втрутилися у світ людей. А ще смерть герцога Агареса, що спричинила звільнення Пуртарота. І все через Алекса.

— Не ти послужив визволенням для герцога Агареса, — наголосив Кас.

Він хотів заспокоїти Алекса, а для цього Віннайту більше не можна приховувати те, що він знає.

— Це була помилка відьми, за що вона й заплатила власним життя. Якби вона не зняла печаті з герцога Агареса, він і надалі сидів би в клітці.