Глава 18. Таємниця за сімома замками

Двигун автомобіля заглушили. Кейт припаркувала транспортний засіб на околиці міста. Вкотре дівчина не отримала вихідних на роботі. Її напарник, Джеремі, кудись зник і не відповідав на дзвінки. Щось у їхній родині не ладналося, а після смерті Дерека, Лінсі, наче збожеволіла. Вона була одержима своїм коханням і через це не розуміла, що коїть дурниці. Кейт знала їхню родину дуже довго, а з Джеремі навчалася в одній школі та поліцейській академії. Тож зараз їй доводилося всіляко викручуватися перед керівництвом, щоб її кращого друга не звільнили.

Відрегулювавши гучність радіо, дівчина відкинулася на сидінні. Уже не той вік, з такою кількістю роботи Кейт набагато раніше опиниться в лікарні. Спина дуже сильно боліла. Щоразу, як дівчина стикалася з поверхнею, під шкірою звивався хребет. Змії, вони значною мірою вже поглинули достатньо крові, і зараз вільно себе почували всередині Кейт. Тяжко. У людському тілі дуже складно було впоратися з ними. Молодиця була вже не тією заклинальницею змій, що дві тисячі років тому. Не варто було їй покидати клан «Світлих умів».

Вкотре Кейт увімкнула телефон, щоб перевірити повідомлення. Джеремі все ще був поза мережею і її десять повідомлень продовжували висіти в розділі непрочитаних. Дівчина ще раз оновила сторінку — нічого. Вона взялася за голову.

— Куди ж ти зник бельбас? — це питання не давало їй спокою, як і відповіді.

Дівчина жбурнула телефон на сусіднє сидіння. Взявшись обома руками за кермо, Кейт оперлася на нього. Автомобілі не часто проїжджали їхнє містечко, а в цей час їх взагалі майже не було.

— Прокляте місто, — зауважила Кейт, важко зітхнувши. — Чому ми всі знову народилися? — це питання її неодноразово турбувало, як і інші питання щодо молодшого брата.

Телефон завібрував, звертаючи на себе увагу господині. Дівчина підняла слухавку, це був Кас, а якщо точніше, демон Асмодіан, що повстав із попелу.

— Слухаю.

Не встигла вона щось сказати, як її перервав стурбований голос хлопця.

— Алекс зник.

— У якому сенсі зник? — зазначила Кейт. — Ти мусив за ним наглядати, то чому зараз кажеш мені, що мій брат зник.

— Наче я дуже цього хотів, — виправдовуючи себе, відповів їй Кас. — Звідки мені було знати, що в лісі блукає Пуртанхан і, крім того, що це чудовисько вирішить поживитися нашою кров’ю.

— Про що це ти? — схвильовано говорила дівчина. — Я пам’ятаю, як сама особисто його запечатала у відьомському лісі. Демон занепалого короля просто не міг звільнитися.

— Отже, йому допомогли, — засвідчив факт Кас. — Інакше, як це чудовисько в нюхало перероджених. Хтось навмисне випустив Пуртанхана, щоб убити Алекса.

— Плювала я на демона, де мій брат? — огризнулася дівчина, вона вся тремтіла.

— Квіточки пішов садити, — уїдливо відповів Віннайт. — Мені звідки знати, куди поділося наше янголятко, я його не відчуваю.

— Що за нісенітниця ти верзеш? Ти маєш його відчувати, він живий і до того ж із душею назовню.

Змії вони почали брати вгору над дівчиною. Кейт відчула, як від зап’ястя руки до горла, по шкірі ковзнула луската рептилія. Вона вилась навколо шиї, не даючи й найменшого шансу на визволення. Проте, змія недостатньо наситилася кров’ю, щоб, хоч якось нашкодити господині. Маленька анаконда сповзла трохи нижче, ближче до хребта. Варто було рептилії торкнуться кістки, як по тілу Кейт пройшов електричний розряд. Отрута, вона підживлювала негативні емоції, даючи зрозуміти, що змії не хочуть підкорятися своїй пані.

— В своє виправдання, хочу сказати, я вдарився головою об стінку, причому ще при народженні, — чванився Кас.

Кейт перевела подих, зараз не час кидатися на Віннайта, це не змінить ситуації. Гнів — треба впоратися з ним, інакше бути біді.

— Ти як, опанувала себе, тепер можеш тверезо мислити? — спокійно поцікавився Кас.

— Вибач, я просто… я не знаю, що сказати тобі на своє виправдання.

— Мені нічого не потрібно, а от Алексу, — фиркнув Кас, — багато чого належить розповісти.

— Ти, хоч щось дізнався про його зникнення?

— Небагато, — переходячи вже на більш серйозні тони, почав розповідати все, що знав хлопець. — Наскільки я зрозумів із розповіді Ліліт…

— Хто така Ліліт? — запитала дівчина.

— Здивована, я не менший, — зазначив Кастель. — Виявляється, у нашого Алекса є друзі на тому боці, — з якоюсь ноткою заздрощів промовив він. — Це дівчинка привид, що неодноразово допомагала йому в справах мертвих. Так ось, Ліліт сама прийшла до мене й поділилася історією про те, як наш ангел, виявляється, вбив герцога Агареса.

— Ти зараз не жартуєш? — Кейт роззявила рота.

— Хіба я колись про таке жартував, — із сарказмом мовив Кас. — Він не безпосередньо це зробив, від герцога позбувся Відступник, Алекс же загнав демона в кут. Усе сталося випадково.

— Не вірю я в такі випадковості, це не те місто, де, щось, може відбуватися «випадково».

— Так ось, Ліліт також не може знайти Алекса. Дівчинка сказала, що у відьомському будинку він підібрав якийсь камінь. Найімовірніше, саме це допомагає приховувати його душу, що назовні.

— Думаєш це він? — сумніваючись у правильності своїх думок, запитала Кейт.

— Схоже на те. Родовий амулет Алленов повернувся, а наш милий хлопчик підібрав його, — з гіркою іронією пробухтів Віннайт.

Дівчина сильніше стиснула телефон у руках. Вона розуміла, що світ знову руйнується й у майбутньому на неї чекає безодня.

— Ми знайдемо його, — повертаючи Кейт до реальності, мовив Кас. — Не хвилюйся так сильно, — хлопець відключився.

Старша Аллен кинула телефон на сидіння.

— Чорт, чорт, чорт, — у пориві гніву, Кейт почала бити кермо. — За що? За що? — Вона продовжувала кричати й бити пристрій.

Дівчина розплакалася. Доля надто жорстоко з нею обійшлася й не збиралася відпускати її зі своїх ланцюгів. Уже не одне тисячоліття кайдани сковували та контролювали кожен її рух. Зміїна відьма — Кеті, що була однією із заклятих ворогів Тірона Аллена, зараз була йому рідною сестрою. Алекс — її найбільший скарб, який вона полюбила, незважаючи на минуле, врешті-решт позбавить її життя.