Глава 3. Жертви

— Друзі!

На всю околицю пролунав стривожений голос дівчини. Ступаючи крок за кроком, вона все далі йшла вглиб лісу. Сама того не помічаючи, Аріша збилася зі шляху і плутала по чергових стежках, намагаючись відшукати вихід. Чим далі, тим ліс ставав похмурішим, дерева вище, а в небі було складно помітити хоча б одну зірку. Все через масивні та розлогі крони: будь то звір або людина — кожен заплутає.

— Друзі, вистачить, це вже ні крапельки не смішно!

Десь далеко пролунав крик ворона. Дівчина нервово обернулася та озирнулася навколо себе. Нікого не було поруч, що ще більше її лякало. Сам ліс вже страшив, жодна душа не побажала б входити в нього навіть вдень. Що вже говорити про ніч, коли тут ледь можна розгледіти у себе щось під носом. Територія навколо міста була оповита лісом, навіть не так — увесь штат був у темно-зеленому мороці, як його називали місцеві. Кожна людина, яка встигла пожити тут, знала, що в лісі можна перебувати тільки в певних місцях.

Якби тільки Аріша не пішла на приводу у своїх друзів… зараз би дівчина була вже в таборі й дивилася черговий фільм. А все почалося з простого страхіття на ніч.

Компанія сиділа біля багаття і співала пісні, коли Джексон запропонував по черзі розповідати жахи. Всі були так захоплені цією витівкою, що навіть не врахували і не запитали думки Тейлор. Рейнольд не втримався і почав першим переказувати фільм «Дзвінок». Він був відмінним оповідачем, завжди емоційно і барвисто передавав картину того, що відбувається. Воно й не дивно — це був прекрасний спосіб закадрити в такі моменти чергову дівчину.

Але тільки не Арішу Тейлор — ця мила піаністка-заучка, як її називали в школі, не попалася в розставлені сітки. Розказана Рейнольдом історія зовсім її не налякала, а коли хлопець підсів до неї ближче і намагався обійняти, Тейлор миттєво піднялася на ноги, висловлюючи крайнє невдоволення в адресу хлопця. Джексон Макарт — головний задирака цієї компанії був явно незадоволений поведінкою дівчини.

— Якщо Аріша така смілива і нічого не боїться, — єхидно промовив Джексон, — тоді нехай вона одна пройдеться недалеко від табору і пробуде біля лісу хоча б годину.

Всі миттєво обернулися на хлопця. Це була дурна затія, й всі ясно розуміли це, але ніхто не став відступати і кидати слова на вітер.

— Добре, — відповіла Тейлор і, взявши з собою ліхтарик, вирушила в ліс.

А зараз дівчина перебувала в незнайомому їй місці і не знала, як повернутися назад. Намагатися хоч якось зорієнтуватися було складно: дерева були однакові, стежок і зовсім вже було не бачити, залишилася тільки тиша, що огорнула це місце.

Ліхтар дівчини потроху почав загасати: мабуть, в ньому стала розряджатися батарейка. Аріша постукала ним декілька разів об тильну сторону долоні, але цього вистачило ненадовго. Через хвилину ліхтар і зовсім згас. Було нерозумно сподіватися, що він знову загориться. Тому вона почала шукати в кишенях свій телефон.

«Як добре, що я тебе не забула», — подумки зраділа дівчина та стала шукати додаток ліхтарика на екрані.

Тріск. Тріск. За спиною Аріші ламалися гілки. Перший раз Тейлор навіть не звернула увагу, але коли крок за кроком під чиєюсь вагою почала тріщати кожна трісочка, її охопила паніка. Звуки ставали голосніше, тріск ближче, а дівчина не могла ступити й кроку. Їй здавалося, якщо зараз вона побіжить, переслідувач зірветься з місця разом з нею, швидко наздожене і схопить. Вимкнувши телефон, Аріша завмерла на місці, намагаючись не видавати своєї присутності. Притиснувши мобільний до грудей, немов рятувальний круг, вона прикрила рот рукою і спробувала заспокоїтися. Але цей хтось був уже зовсім поруч, а гілки дерев стали колихатися. Здавалося, ніби піднявся легкий вітер, але це було щось інше. Зовсім не явище природи. Це було щось або хтось.

Аріша все сильніше стала притискати руку до рота, сподіваючись, що щось пройдеться поруч і зникне. Кожну точку тіла проймало тремтіння, дихання збивалося, і їй здавалося, що його чутно дуже чітко й голосно. З боку почулося легке «х-р-р» і, обернувши голову на звук, дівчина побачила щось — неймовірна істота. Це щось пройшло поруч, і з кожним його диханням гілки погойдувалися все сильніше. Тейлор закрила очі і почала згадувати молитви, яким навчила її бабуся. Вона хотіла, сподівалася вірити в те, що дурні друзі просто вирішили розіграти її. Але ні.

Вітер стих, і коли Тейлор відкрила очі, все зникло, ніби нікого і не було. Дівчина впала на коліна, ридаючи і жадібно хапаючи повітря ротом. Страх, що скував її раніше, перейшов в паніку і крик. Жахливий нестямний крик. Аріша, тремтячи, чіплялася за все, що траплялося під руку: земля, трава, камені. Пусте. Зараз це її не настільки хвилювало, і вона, хапаючись за телефон, стала набирати перший, ліпший номер. Руки тряслися, і жодна кнопка на екрані не піддавалася, а потім телефон і зовсім згас.

— Якого біса, працюй, — вилаялася дівчина.

Намагаючись впоратися з собою, Аріша стала робити ще спроби, але нічого не виходило. А потім вона, немов маріонетка, відірвала погляд від мобільного пристрою і втупилася прямо. З-за дерев вийшла чи то людина, чи то звір. Істота. Вся в чорному, та й в темряві складно було б щось розгледіти. Але не цього разу. Зараз щось діяло на дівчину, і вона чітко бачила щось перед собою. Під плащем можна було побачити копита, а на голові красувалися довгі, згорнуті як у баранів роги. Обличчя було в якихось дивних червоно-чорних візерунках, замість людського носа свинячий, ще й очі — червоний колір з ламаними лініями замість зіниці.

Тиша. До нудоти давлюча тиша.

Аріша повільно почала набирати номер, щоб не видавати себе зайвими рухами. Однак істота миттєво відреагувала і кинулася на дівчину. Швидко подолавши відстань, вона з’явилася поруч з Тейлор і тепер дивилася прямо в обличчя, не відводячи очей. Істота не видавала ніяких емоцій, просто схопила дівчину за горло й змусила її подивитися в темні очі. Лінії замість зіниці, які Аріша побачила здалеку, вималювалися тепер в якийсь візерунок. Пазуристі лапи все сильніше стали стискати шию дівчини. Коли пролилася перша кров, істота тихим, трохи монотонним голосом прошепотіла: