Глава 2. В обіймах минулого

Тук. Цокіт підборів пролунав по всьому коридору повідомляючи покоївку, що прибув гість. Декілька служниць кинулися вітати дівчину, але та, не звернувши на них уваги, йшла прямо по коридору. Шлейф вогняних лілій, слідуючи за нею, пронизував весь простір і залишав за собою нудотно-солодкий запах меду з мускусними нотками. Ці квіти росли тільки в одному маєтку і могли йти тільки одній їй, більше нікому. Чорна приталена сукня і червоний поділ, пара золотих сережок й смарагдова шпилька у вигляді гілки лавра з маленькими яскраво-червоними метеликами. Аристократична хода, гордо піднята голова та крапля жіночності. Їй без сумніву все це йшло.

У плани дівчини не входив візит до старого друга, швидше у неї була інша мета. Те, що вона побачила на землі, виконуючи чергове завдання, змусило її знову відновити свої старі зв’язки. Дівчина зупинилася біля входу в кімнату, перевела подих і, вхопившись за ручку, відчинила двері.

***

Алекс сидів за своїм старим мольбертом, який дістав з шафи. Він не часто використовував його, адже йому було простіше малювати начерки у невеликому альбомі, ніж писати портрети. А для хлопця мольберт був інструментом, який можна, а точніше, потрібно було використовувати тільки для портретів. Ось уже як три години Аллен сидів за ним і не покидав власної кімнати. Думки крутилися одна за одною, але образ, який він так хотів згадати, все не йшов. Щось або хтось не давало йому можливості побачити її. Як би він не намагався, як би не рився у власній свідомості — нічого не вдавалося. Олександр зосереджено дивився в єдину сіру точку, залишену на білому аркуші. Хлопак сподівався на те, що несвідомо, як завжди, його рука на автоматі візьметься за олівець і намалює потрібний йому портрет.

Так було минулого разу, коли він зміг побачити образ Серафима та інших істот.

— Чому я не можу побачити тебе? — у порожнечу поставив запитання Аллен.

Кинувши олівець, Алекс опустив голову, пошарпав себе за волосся і спробував привести думки до ладу. Але йому здавалося, чим більше він намагається це зробити, тим сильніше в ньому прокидається лють. Хлопець не знав, звідки вона почала з’являтися, адже він робив звичайну справу — малював. З кожною згадкою червоно волосої дівчини серце починало битися так скажено, немов ось-ось вистрибне зсередини. Але разом з цим Алекс відчував… Ненависть?! Аллен не знав, звідки в ньому беруться ці почуття до незнайомки, і чи ненависть це насправді. Але з кожним ковтком повітря ставало важче дихати, а тіло переповнював гнів. Не витримавши цього, хлопець зіскочив зі стільця і перевернув мольберт на підлогу. Вмить — і немов по клацанню пальців від колишніх почуттів нічого не залишилося, ніби їх і не було зовсім.

«Що я тут, чорт візьми, роблю?» — подумав він про себе, озираючись на всі боки.

Виявляється, не тільки це було перевернуто: недавні малюнки, які Алекс закінчив, були розкидані по спальні в дивному порядку. Спочатку йшов вогняний Фенікс, який був намальований в першу чергу. Другою була чорна анаконда, третьою йшла фіолетова квітка, а за нею лежала четверта — кістяна рука демона. Може це щось і значило, але Аллену не дали навіть і хвилини подумати про це, як з першого поверху почувся голос матінки:

— Алекс, підійди до телефону, це тебе.

Хлопець спустився й, взявши домашній телефон, відповів: «Слухаю». По той бік мовчали і не поспішали щось говорити, були чутні лише якісь звуки. Чи то шум лісових дерев, чи то шипіння старого телевізора. Хлопець так і не зміг розібрати, що саме це був за звук. Але він точно знав: по той бік знаходиться не людина. І переконавшись, що поруч з ним немає рідних, почав розмову.

— Вам нема чого боятися, — спокійним голосом промовив Алекс. — Ви можете мені все розповісти.

Кілька миттєвостей і по той бік телефону пролунав тихий жіночий голос:

— Я… Я… Не розумію де я…

Слухавку кинули відразу ж, а на верхньому поверсі почувся звук розбитого скла. Пом’явшись ще якийсь час біля телефону, Алекс, сказавши мамі, що все в порядку, піднявся до себе наверх. Йому доведеться ще поміркувати над новою загадкою у себе. Як тільки хлопець відчинив двері, його різко обдало повітрям з відкритого вікна, а на підлозі валялися уламки розбитого дзеркала, поверх яких лежав малюнок Фенікса. Всі інші ж зникли. Алекс, не втрачаючи ні хвилини, почав шукати й інші малюнки. Він перерив усі коробки з папером, усі шафи столу, заглянув в кожен кут своєї кімнати, але ніде не зміг їх знайти. І тут його погляд вчепився у вікно. Аллен підійшов і, відсмикнувши фіранку, побачив, що воно розкрите навстіж.

«Чорт, що це за ігри?»

Алекс не відкривав його і він чітко пам’ятав це. Але найбільше його хвилювало не це, а те куди поділися малюнки. В очах раптово потемніло, і Аллен втримався на ногах тільки завдяки підвіконню поруч. Спершись на нього, хлопець протер очі, але пелена немов не хотіла йти. Здавалося, ось-ось і він впаде до лап Морфея. Але це було не те, зовсім інші відчуття. Голову пронизав різкий біль, а разом з нем проявилися і дивні видіння. Ніби він бачив сон наяву. Квітучий сад троянд, в якому гуляє світловолоса дівчина. Вона посміхається. Посміхається людині, яку знову побачила. І вона дуже щаслива, ніби чекала цієї зустрічі все своє життя.

Але несподівано Аллена кольнув ріжучий біль, що він готовий був закричати, розплакатися, просто знести собі голову з плечей. Аби тільки нічого не відчувати. Біль настільки сильно різав його зсередини, що хлопчина ледь не падав. Обережно утримуючись за підвіконня, стіл і за будь-яку опору, що потрапляла на його шляху, Алекс маленькими кроками дійшов до власної аптечки і, діставши звідти чергові таблетки, випив їх без роздумів. Напевно, тільки завдяки їм хлопець ще не збожеволів.

Минуло чимало часу, а Алекс навіть і не думав вставати з власного ліжка і що-небудь робити. У кімнаті все як і раніше було розкидано. Але його це і не хвилювало. Сьогодні для Аллена був занадто складний день і йому нічого не хотілося. Просто хоча б раз побути в повній відчуженості від усіх нагальних справ. Як у звичайного школяра, який може просто лежати в ліжку і нічого не робити після важкого навчального тижня.