Глава 1. Меган Уайт

— Серафим — хлопець прокинувся в холодному поті, знову вигукуючи одне і теж ім’я. Кожен день народження Алекс бачив сон: навколо величезний засніжений ліс, далеко луною віддаються чиїсь голоси, і демон, який схилився поруч та плаче. Кров, до жаху багато крові, білий покрив, залитий червоним кольором, та ридання, що лунають поруч. Знайома картина незмінно повторювалася із року в рік, і чомусь саме в цей день. Знову і знову хлопцеві ставало від неї погано, грудну клітку здавлювало настільки, що здавалося, ніби її проткнули тисячі списів. Підсумок завжди один: ім’я, яке він чув, незмінно пробуджувало його від сну.

«Серафим» — таке рідне, але і таке чуже. Алекс не знав цього хлопця, але його долало дивне відчуття, що колись, можливо навіть в минулому житті, вони були досить близькі. Але хлопець не міг цього дізнатися, адже демони настільки непізнані й далекі від людей істоти.

Хлопець тихо піднявся з ліжка і пройшов у ванну, щоб хоч якось довести себе до ладу. Кілька разів умивши обличчя холодною водою, Алекс дістав з тумби поруч упаковку таблеток та прийняв їх. Йому необхідно було заспокоїтися і нейтралізувати той біль, що тиснув в області серця ще з самого моменту пробудження. Повернувшись у кімнату, хлопець побачив купу паперів, яку недбало залишив на столі й підлозі перш, ніж заснути. Все це були його начерки: архітектура, пейзажі, парочка ангелів з демонами. Для Алекса стало звичкою малювати вищих істот, яких він ніколи не бачив. Йому завжди здавалося, що більшість з них він звідкись знає, можливо тому, що він і сам міг виявитися чиїмось переродженням. Думка не давала спокою, адже як тоді пояснити те, що він знає речі, незримі й недоступні іншим?

Хлопець почав збирати малюнки і розкладати їх по своїх місцях. Почасти, велика кількість з подібного Алекс не зберігав вдома. Основні моменти та спогади були заховані в давно спорожнілому бабусиному будинку.

Алекс складаючи останні малюнки натрапив на портрет демона. Найімовірніше, він намалював його несвідомо, навіть не помітивши. Так завжди відбувалося, варто було тільки захопитися процесом.

— Серафим, — ледь помітно прошепотів хлопець. — Хто ж ти?

Чи то питання до демона, чи то до самого себе. Що не так з Алексом, якщо власне життя для нього загадка? Чи дізнається причину, чому чорнявий демон являється йому в снах? Чому кожен раз хлопець відчуває жахливий біль і так хочеться завити від самотності? Чому сльози навертаються, чому такий гіркий клубок у горлі лише при одному спогаді?

Протверезив хлопця гуркіт з нижнього поверху. Хтось мав намір привернути увагу, але не міг покликати, гукнути. Алекс відклав портрет убік і пішов подивитися, що відбувається. Він спустився в вітальню і уважно озирнувся, але там нікого не виявилося, та й з учорашнього дня панувала порожнеча.

А далі звук розбитого посуду. Сильний та гучний, такий, щоб його точно почули. Алекс був упевнений, що це точно не батьки, адже вони чотири дні тому поїхали у відрядження, а сестра не могла так скоро повернутися з роботи. Сюди могли прийти тільки вони. Алекс попрямував у бік кухні, але застиг поряд з одвірком, прямо дивлячись на дівчинку, що стояла біля шафи з посудом. Усе її тіло було сіро-синього відтінку, обличчя приховувала темна шевелюра, а з волосся і сукні капотіла вода. Незнайомка стояла нерухомо, не реагуючи ні на які звуки.

Привиди. Здатність Алекса - помічати те, що приховано від звичайного погляду. Хлопець почав бачити їх з самого дитинства, як і його бабуся. Та теж ловила поглядом все потойбічне, ще й могла розмовляти з ним. У їхньому маленькому містечку ніхто не здогадувався про її вміння, окрім сім'ї. Про здібності самого ж хлопця небагатьом було відомо: в основному тільки найближчим родичам та друзям. Алекс не хотів нічого приховувати від них тож розповів все з самого початку. Тільки про одне змовчав, про свої сни. Краще їм не знати, адже він і так приніс в їхнє життя багато надприродного.

— Хто ти? — хлопець першим порушив тишу, але дівчинка залишилася нерухомою і мовчазною, ніби не чула його. Алекс спочатку замовчав, підбираючи слова, а потім запитав:

— Як ти померла?

Здалося, що питання пролунало в порожнечу, що на нього ніхто так і не відповість, але дівчинка раптом затремтіла, а після ледь помітно заговорила. Хлопець не міг розібрати, що вона намагається сказати, занадто тихою була її мова. Він почав повільними кроками підходити до неї, але незнайомка помітила рухи поряд, тож стала відступати назад, немов зламана платівка, все повторюючи і прокручуючи якісь фрази.

«Чого вона так сильно боїться?»

Різко схопившись за голову, дівчинка відступила ще на кілька кроків, а потім зникла. Алекс подумав, що вона пішла, тому розвернувся до виходу, але привид з’явився перед ним і прокричав:

— Це ти мене вбив!

Всього мить, погляд хлопця зустрівся з мертвими карими очима, покритими піском та дрібними камінчиками. Дівчинка подивилася на нього з неприхованою злістю і розчинилася, немов її і не було ніколи. Алекс декілька разів оглянувся, переконавшись, що вона знову не з’явиться, пішов назад до своєї кімнати.

Примари не завжди пам’ятали хто вони, як зустріли смерть і що хотіли зробити за життя. Їм складно розповісти та показати, що сталося, тому вони часто шукають таких як Алекс. Людей, що були здатні їх побачити та надати допомогу. Навіть після своєї смерті вони не втрачали людських рис: залишалися такі ж добрі й злі, прикуті навічно до одного місця або вільні. Бували й ті, хто століттями не знаходили заспокоєння, все блукаючи по білому світу через незакінчену справу. Такі зустрічалися рідко, але якщо й стрічалися, Алекс завжди був насторожі: через довгі роки вони знаходили сили щоб захищатися від потривоживши їх живих істот.

Нічка у хлопця видалася, чесно кажучи, не дуже: спочатку сон, а потім привид. Це увійшло в його життя і, здавалося, не збиралася залишати його. Алекс не спав усю ніч намагаючись достукатися до дівчинки, все сподіваючись на її появу. Але ні. Він не знав ні її імені, ні обставин, за яких вона померла. Так мало відповідей, а загадки самі сипалися, немов з рогу достатку. До самого світанку хлопець просидів за комп’ютером, намагаючись хоча б зі зведення новин витягнути інформацію про останніх померлих або зниклих. Хоч щось, що допомогло б йому.