Останнє повідомлення

13 глава

Важкі залізні двері котельні театру зачинилися за нами з глухим, рятівним стуком засува.

Але всередині нас зустрів не спокій, а тривожне, безперервне пищання портативного монітора пацієнта, який Артем під'єднав до Влада. Звук був частим, тонким і надривним, лунаючи під склепіннями підвалу, наче метроном неминучої біди.

Ми влетіли в гримерку. Артем стояв над братом, нахилившись так низько, що його білий халат майже торкався простирадла. Його руки в латексних рукавичках знову були червоними. Прозорий резервуар плеврального дренажу на підлозі на чверть заповнився темною, пінистою кров'ю.

— Що трапилося?! — Леся кинулася до столу, хапаючись за спинку стільця.

Артем різко обернувся. Побачивши моє закривавлене плече й розірвану куртку Яни, він на мить застиг, а потім люто зірвав маску на підборіддя:

— У нього розвинувся гемоторакс! — крикнув він, перекриваючи писк апарата. — Я зупинив поверхневу кровотечу, але одна з міжреберних артерій знову розірвалася від спазму. Тиск вісімдесят на сорок і продовжує падати! Температура тридцять п'ять і дві!

Він уперся кулаками в стіл, важко дихаючи й дивлячись прямо на мене: 

— Я хірург, Віто, а не бог! У мене немає апарата штучної вентиляції, немає донорської еритроцитарної маси для переливання, немає плазми! Я тримаю його на адреналіні та фізрозчині, але резерв серця закінчується. Якщо протягом години,  максимум півтори — він не опиниться на повноцінному операційному столі у відділенні невідкладної хірургії, він помре просто тут. На цьому клятому театральному гримі.

Слова вдарили під дих сильніше за будь-яку кулю.

Оксана безсило осіла біля дзеркал, затуливши рота обома руками, щоб не закричати.

— Ми не можемо просто викликати швидку, — мій голос прозвучав глухо, крізь зуби, поки права рука палала вогнем від кулі Марка. — Бойко контролює чергові частини. Марк знає, що ми забрали дані з комбінату. Якщо його привезуть у будь-яку міську лікарню неофіційно, туди за двадцять хвилин зайдуть зачистники під виглядом охорони й додушать його в палаті. А разом із ним нас.

— Тоді що робити?! — Леся зірвалася на плач, хапаючи Артема за лікті. — Артеме, придумай щось! Ти ж обіцяв!

— Я зробив все, що міг у підвалі без світла й обладнання! — вигукнув він, відводячи погляд. — Йому потрібна офіційна реанімація!

— Значить, ми зробимо так, щоб за ним дивилася вся країна, — пролунав голос із кутка.

Яна вже сиділа на низькому реквізитному пуфі біля старого кабельного стояка театру.

Вона не плакала. Її обличчя було білішим за крейду, але пальці рухалися по клавіатурі відкритого ноутбука зі швидкістю кулеметної черги. Вона під'єднала апаратний токен і сріблясту флешку через високошвидкісний театральний оптоволоконний кабель.

На екрані монітора миготіли чорні поля термінала, за якими розгорталися терабайти витягнутих даних: 

[DECRYPTING ARCHIVE: BOYKO_CORP_2018_2026]

[ACCESS GRANTED: 94.2% INTEGRITY]

— Що там? — я підійшла, притискаючи закривавлений рушник до свого пораненого плеча.

— Все, — голос Яни тремтів від лютої, холодної концентрації. — Аудіозаписи розмов Бойка з головою міського суду про приховування вбивства наших батьків. Банківські виписки офшорів на Кіпрі, через які щомісяця виводили мільйони доларів за контрабанду й закриті бої в клубі «Титан». Повний список силовиків на зарплаті. І головне — прямий наказ Марку двохденної давності ліквідувати Влада після того, як брат дістався до їхньої бухгалтерії.

Яна підняла погляд, і її сірі очі блиснули крижаним вогнем: 

— Якщо ми кинемо це тихо в поліцію чи прокуратуру — це поховають під сукном. Тому ми вдаримо відкрито. По всіх фронтах одночасно.

Вона відкрила заздалегідь підготовлений скрипт: 

— Я запускаю дзеркальний масив. Одночасне вивантаження всього архіву на захищені хмарні сервери журналістів-розслідувачів. Паралельно — копії на гарячу лінію Національного антикорупційного бюро, Офісу Генпрокурора та центрального апарату СБУ. І відкритий доступ у телеграм-каналах із загальною аудиторією в три мільйони.

— Вони заблокують канали за годину, — заперечила Леся, витираючи сльози.

— За годину це репостнуть тисячі людей, — сказала Яна. — Але цього мало. Документи — це папір. Людям потрібне обличчя.

Вона різко повернула голову до Оксани: 

— Оксано, вмикай прямий ефір. Усі соцмережі. Твій модельний інстаграм, TikTok, відкритий стрім. Зараз же.

Оксана здригнулася, наче від удару струмом. Потім витерла розмазану туш під очима, підняла свій розбитий телефон і ввімкнула фронтальну камеру.

— Три... два... один. Ми в ефірі, — прошепотіла вона тремтячими губами. 

Я ступила в коло світла кварцової лампи, стаючи прямо біля операційного столу.

Позаду мене на закривавленому простирадлі лежав блідий, майже неживий Влад із трубкою дренажу в боці. Поруч Артем судорожно набирав у шприц чергову дозу адреналіну. Моє власне праве плече наскрізь просякло темно-червоним, кров стікала по зап'ястку на підлогу.

Я подивилася прямо в крихітне вічко камери смартфона.

Біль у плечі кудись зник. Зник страх. Залишилася лише крижана, непохитна лють.

— Мене звати Віталіна, — мій голос пролунав дзвінко й рівно, розрізаючи писк медичного монітора. — А це — мій молодший брат Влад. Він стікає кров'ю в підвалі через те, що знайшов докази вбивства наших батьків вісім років тому. Людина, яка віддала наказ порізати його й зачистити нашу сім'ю — це Бойко, власник клубу «Титан» і будівельної корпорації. Його начальник безпеки Марк щойно прострелив мені плече на промзоні.

Я підняла до камери металевий жетон «TITAN» і закривавлену флешку: 

— Прямо зараз дев'яносто чотири відсотки його чорної бухгалтерії, списки підкуплених прокурорів, записи розмов і схеми виведення грошей вивантажуються у відкритий доступ у мережу. Посилання вже під цим стрімом.

Я зробила паузу, дивлячись у камеру так, ніби дивилася в очі самому Бойку: 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше