Оренда с присмаком щастя

ГЛАВА 15

О пів на дванадцяту дня тишу в будинку розірвав різкий, деренчливий дзвінок у WhatsApp. Ліза сиділа за кухонним столом над квартальним звітом ЦНАПу, підгорнувши ноги під лаву й утопивши підборіддя в пухнастий малахітовий комір. Анджей у коридорі саме затягував викруткою нову розетку біля тумбочки.

Вона провела пальцем по тріснутому екрану, увімкнула гучномовець і кухня миттєво наповнилася криком, шумом вокзалу й свистом вітру:

— Лізко! Ти чуєш мене?! Ми вже на Франківську! — голос старшої сестри перекривав навіть потяги. — Заселилися в «Надію», кинули валізи, Марко бере таксі й ми їдемо на Княгинин! Він дітям стільки сиру накупив, що нас ледь на кордоні не розвернули! Грій чайник, за двадцять хвилин будемо!

— Оксано, стій, зачекай! Який чайник?! — Ліза підхопилася, скинувши ліктем олівець. — Ви ж казали, що після третьої!..

Гудки. Відбій. Ліза завмерла посеред кухні з телефоном у руці. Шість років. Вони не бачилися шість років відколи Оксана востаннє привозила дітей на канікули до матері.

У коридорі клацнула викрутка. Анджей визирнув із-за одвірка, тримаючи в пальцях саморіз:

— Хто приїжджає?

— Сестра! З Італії! З чоловіком і дітьми! — Ліза закрутилася на місці, хапаючи рушник, ганчірку, соваючи стільці. Паніка накотила знайомою, задушливою хвилею. — Анджею, будь ласка... сядь у кімнаті. Або скажи, що ти майстер. Чи просто сусід!

Він повільно опустив викрутку, насупивши темні брови:

— Це ще навіщо?

— Вона почне допитувати! Вона старша на сім років, вона все життя мене повчала, — затараторила Ліза, запихаючи папери в сумку. — Я їй у повідомленнях писала, що в мене все нормально, а вона думає, що я тут під парканом милостиню прошу! Побачить мужика в хаті почнеться допит на три години! Скажи, що ти квартирант, контракт, гроші на столі, ми майже не розмовляємо!

Анджей оглянув її з ніг до голови: руде волосся, заколоте його сталевою шпилькою, палаючі щоки й велетенський бірюзовий мохер.

— Під парканом у таких светрах не стоять, — незворушно кинув він. — Там подумають, що ти директорка цирку. Розетку даси докрутити, чи хай дроти іскрять перед італійцями?

— Крути швидше! — випалила вона й побігла до ванної ставити чайник.

Біля зеленої хвіртки загальмували два жовті «Ланоси». Пані Стефа через дорогу миттєво кинула мітлу й прикипіла до свого штахетника, витягнувши шию так, що хустка ледь не злетіла.

З першої машини вибрався високий худорлявий чоловік у тонкому темно-синьому пальті й шкіряних туфлях. Став на примерзлий франківський гравій, здригнувся від пориву вітру й притиснув долоні до щік:

— Madonna mia, che freddo! — видихнув він, пускаючи білу пару. — Оксано, це не місто, це фрігоріферо! Морозилка!

Помітивши за парканом Стефу, він галантно торкнувся пальцями капелюха:

— Buongiorno, signora!

Стефа закліпала очима й повільно осіла за калину.

З другого таксі вже вилітала сама Оксана: кругловида, галаслива, закутана в дорогий сірий пуховик. Слідом за нею ліниво вилізли двадцятирічний Лука в білих кросівках на босу щиколотку та вісімнадцятирічна К'яра з телефоном у руці.

— Лізко! — Оксана змела сестру з ґанку обіймами так, що в Лізи хруснули ребра. Від сестри пахло дорогими парфумами, кавою й дорогою. Відсторонилася, вхопила за плечі, окинула поглядом... і застигла. — Матір Божа... Лізо. Це що на тобі?

Ліза смикнула малахітовий рукав:

— Светр...

— Де ти викопала це радіоактивне одоробло?! — скрикнула Оксана, хапаючись за серце. — Я ж тобі п'ять років тому передавала нормальний італійський кашемір!

— Він... сів після прання, — пробурмотіла Ліза, відчуваючи, як щоки заливає краска. — Заходьте в хату, Марко зараз ноги відморозить.

У вузькому передпокої стало тісно, як у плацкарті. Валізи, пакети, запах мандаринів і вуличної вогкості.

І тут із бічних дверей спокійно вийшов Анджей. У простих сірих спортивних штанях, чорному лонгсліві, босий, з викруткою в руці. Його плечі перекрили половину коридору. Сплюснуте перенісся, шрам біля вилиці, збиті кісточки пальців.

Галас ущух миттєво.

Лука за спиною батька присвиснув і прошепотів сестрі:

— Guarda, sembra un pugile... (Глянь, викапаний боксер).

Марко виструнчився, підібгав губи, оцінив габарити велетня й стримано, з чисто чоловічою повагою кивнув:

— Salve, signore.

Оксана застигла з розстебнутим пуховиком у руках. Її очі звузилися, погляд метнувся від Анджея до Лізи, потім знову до Анджея. Вона різко шарпнула сестру за бірюзовий рукав у куток біля вішалки й прошипіла на вухо:

— Це хто такий?! Ти кого в хату пустила?! Ти казала, що сама з малою живеш!

Ліза затнулася, відчуваючи, як язик стає ватяним:

— Це... це Анджей. Квартирант. Кімнату знімає, договір, гроші платить. Ми майже не перетинаємося, він увесь час на тренуваннях, суто робочі стосунки!




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше