Однокласник

У мене в класі був однокласник, якому я дуже подобалась. Він щодня дарував мені шоколадки і різні подарунки. Мені було дуже приємно, але є одне “але”. Він мені не подобався. А саме його настирливість. Після школи, коли я включала комп’ютер мені приходило дуже багато повідомлень від нього. У мене виникала думка, а не маніяк він якийсь.

Сьогодні я вийшла з свого маленького будинку і як завжди йду на роботу. Я працюю в одній великій компанії, яка виробляє різні комп’ютерні деталі. У мене дружні стосунки з колегами, окрім директорки. Її всі позаочі називають відьмою. І вона заслуговує на таку кличку. Бо вона зла і якщо щось не так вона на всіх гнівається. Більш за все вона гнівається коли хтось запізнюється.

Я не помітила як біля мене загальмував якийсь автомобіль. Це був мерседес з тонованими вікнами. Вікно водія відкрилося і я побачила, що за кермом сидить якийсь чоловік і посміхається.

-Марго це ти?

-Я вас не знаю — я в цей час йшла, а автомобіль їхав повільно і на мене в цей час дивився водій

-На тобі зараз той шарф, який я тобі подарував на день Святого Валентина.

Я не пам’ятаю, хто мені його подарував.

-Червоний шарф з сердечками, пригадуй — він посміхався і я здається згадала хто це

-Матвій?

-Так. Ти мене не впізнала

-Ні

-А я тебе зразу впізнав, ти все така ж красива і тендітна дівчина

Я зупинилась, мене трохи кинуло в жар, я згадала його флірт і подарунки.

-Я згадала тебе

-Куди зараз йдеш?

-На роботу

-А де ти працюєш?

Я йому назвала назву компанії і почула відповідь, яка мене здивувала. Він сказав, що це його компанія. Він мені запропонував підвезти мене адже сам туди їде. Я погодилась, але не знала, що можна від нього очікувати, а може він дійсно маніяк якийсь. Але ні. Ми доїхали до офісу без ніяких приставань. Він розповідав всю дорогу про своє життя. Розповів, що він вільний. Він рік тому розлучився з дружиною. Вона поїхала у Бразилію з своїм чоловіком і їх спільною дочкою. А цей бізнес, який у нього є йому передав тато.

Ми зайшли у офіс разом. Мене побачила “відьма”. Вона була зла, бо я запізнилась на якихось п’ять хвилин. Вона готова була на мене кричати, але коли побачила, що я зайшла з власником нашої компанії просто натягнула посмішку і мені нічого не сказала.

Я швидко побігла до свого місця. А вона підійшла до Матвія і почала з ним про щось розмовляти. Я сіла за стіл, мене побачила Іра. Моя колега і подруга.

-Ти запізнилась

-Знаю, мене затримав Матвій

-Власник нашої компанії?

-Так — лице подруги стало здивованим

-Ти його знаєш?

-Це мій однокласник

-Класно

-Давай вже працювати — я відчула як він на мене дивиться. Я подивилась на нього. Він посміхаючись дивився на мене і розмовляв з нашою директоркою. Закінчивши з нею розмовляти він підійшов до мене. Нахилився і посміхнувся.

-Коли у тебе закінчується робочий день?

-О п’ятій

-Ти не проти зі мною повечеряти?

-Ем — я трохи розгубилась, але потім подумала, а що я втрачаю — так

-От і добре, я заїду по тебе о четвертій

-А як же моя робота, Дарина Олександрівна на мене буде зла

-Я з нею поговорю з приводу цього

-Добре — я посміхнулась

-Мені час йти, чекай мене я заїду

Я посміхнулась і він пішов. Цю розмову чула Іра. Вона на мене подивилась і запитала, чи не закоханий він в мене. Звісно, що до цих пір він в мене закоханий. Я побачила, що він порозмовляв з “відьмою” і пішов. Директорка підійшла до мене.

-Ти з ним знайома?

-Так, він мій однокласник

-У такому разі, може порозмовляєш з ним про фінансування нашої фірми?

-Я не думаю, що це буде доречно — сказала я і продовжила писати звіт

Вечір. Мене з роботи забрав Матвій. Він мене чекав біля виходу. Я вийшла і побачила, що він у руці тримає одну червону троянду. І я згадала свій день народження, коли він також подарував мені троянду.

- Це тобі — він посміхнувся

Ми з ним їхали у машині.

-Ти сам їздиш? Ти ж можеш собі дозволити мати шофера

Він посміхнувся.

-Це так, але я хочу водити машину сам, подобається мені це

Ми під’їхали до ресторану. Ми вийшли з машини і пішли у ресторан. Він виглядав чудово, але напевно там дорого. Ми зайшли у нього. Сіли за столик, який забронював Матвій. Я як і казала, тут все дорого. Коли я побачила ціни у мене очі вилізли на лоб. Матвій на мене подивився.

-Тут таке все дороге

-Не переймайся за це

Ми замовили їжу і поки нам її робили ми розмовляли. Я розповіла про своє життя. Що у мене немає сім’ї, дітей і батьки за кордоном живуть. Я сама самісінька.

Нам принесли келихи з вином. Ми зробили по ковтку. Матвій весь час дивився на мене наче запам’ятовував мене. Це було приємно і водночас мене кидало в жар від його погляду.

Матвій добре виглядає, такий змужнілий статний чоловік. Я ніколи не думала, що він таким стане.

Нам принесли наше замовлення. Ми вечеряли і розмовляли.

-Уявляєш, коли директорка дізналась, що я тебе знаю, попросила аби я з тобою поговорила про фінансування фірми — Матвій почав сміятися

-Я і сам збирався займатись цим

Ми розмовляли і вечеряли. Після він завіз мене додому.

Наступний день. Я прийшла на роботу і при вході мене чекала директорка.

-Ну, що поговорила? — вона тримала у руці чашку з кавою — до речі, це тобі

-Дякую, але мені не хочеться

Я пройшла до свого місця і сіла за стіл. Директорка причепилась до мене. Вона йшла за мною з цією кавою. Вона поставила її мені на стіл. Тим самим розлила її мені на документи. Вона почала вибачатись. І сказала, що всі ці документи, які зіпсувала сама переробить. Вона здається готова мені робити все що завгодно аби я поговорила з Матвієм.

-Ти з ним поговорила?

-Так

-І що?