Глава 19. Евелін

Зал для дипломатичних прийомів нагадував поле майбутньої битви, де замість мечів зброєю мали стати витончені маніпуляції. По центру кімнати стояв круглий стіл, обтягнутий важким зеленим сукном, на якому вже лежала срібна колода карт «Престоли та Стихії». 

Першими для випробування запросили саме нас і яким було моє здивування, коли я зрозуміла, що нашим противником буде сама королева. При інших обставинах я вважала б честю зіграти з нею, але зараз… зараз нам не можна проявляти себе.

Першою на крісло за столом перед Її Величність сіла Ліанна, до чиєї постаті миттю прикували я очі принца Адріана, який стояв трохи осторонь, спершись на високу спинку різьбленого крісла, і знехотя крутив у пальцях важкий перстень. Його нудьгуючий вигляд наче говорив, що він знову чекає від моєї сестри чергового циркового номеру.

— Правила прості, леді, — крижаним тоном промовила Королева Валерія, легким рухом руки перетасовуючи срібні пластини. — Карти реагують на ваші ментальні накази. Ви будуєте стратегію захисту своїх кордонів і атакуєте супротивника. Почнемо, леді Ліанно.

Ліанна кволо усміхнулася і розправила спідницю. Я знала її план — з тріском і якомога швидше програти Королеві у складній грі, щоб нас нарешті виставили з цього палацу. Сестра почала гру у своєму звичному для Відбору, нарочито галасливому й безглуздому темпі, викладаючи карти атаки абсолютно навмання.

— Я висуваю гвардію Вогню на ваші південні провінції, Ваша Величносте! — голосно оголосила вона, кидаючи карту на сукно так незграбно, що ледь не перекинула королівську чорнильницю.

Срібна пластина спалахнула червоним. Королева-мати навіть не моргнула. Вона легким рухом виклала карту «Дзеркальний контур», і магічний удар Ліанни повернувся проти неї самої. Сестра невдоволено пихнула і кинула ще кілька карт абсолютно хаотично. Її «королівства» на ігровому полі танули з бажаною швидкістю. Розпорядник уже відкрив рота, щоб оголосити її поразку.

Але Королева Валерія раптом зупинила гру, приклавши витончений палець до підборіддя.

— Досить, леді Ліанно. Ви граєте занадто… фальшиво, — її штормові очі небезпечно звузилися. — Ви не дурна, хоч і намагаєтеся нею здаватися. Я не терплю неповаги до магічних карт. Леді Евелін, сідайте за стіл. Ви продовжите партію. Якщо ви обидві продовжите цю комедію з піддавками — я особисто подбаю про те, щоб ваш батько дізнався, чому саме його доньок виставили за ворота з ганьбою.

Ліанна кинула на мене швидкий, панічний погляд. Погроза Королеви була вагомою — гнів батька в наші плани не входив. Якщо зважати на те, що він наказав нам хай там що перемогти на відборі, боюся уявити покарання, яке б він придумав для нас, коли дізнався б про те, що ми влаштували саботаж. Не бачити тоді Ліанні шлюбу з коханим, та й мені не гуляти більше садами з незнайомцями. Обидві будемо заміж за тих багатіїв, які погодяться нас взяти, аби лише батькова скарбниця поповнилася грошима. Все треба робити дуже обережно.

— Добре, Ваша Величносте, — я тихо зайняла місце сестри й узяла до рук срібні пластини.

Потрібно було просто акуратно злити партію. Створити видимість боротьби й плавно програти через кілька ходів. Але коли я поглянула на ігрове поле, мій мозок миттєво, на чистому тактичному автоматі, вибудував математичну траєкторію протидії.

Королева Валерія зробила сильний, агресивний хід картою «Посухи», заблокувавши мої водні ресурси. Мої пальці мали б викласти будь-яку слабку карту на скид. Але я просто не змогла фізично зробити дурний хід, коли бачила бездоганне логічне рішення. Рефлекси, виховані роками над різними мудрими трактатами, спрацювали раніше, ніж я встигла себе зупинити.

Я витонченим, швидким рухом виклала карту «Канали зрошення», яку притримувала на краю поля. Контур повітря, який я мимоволі випустила для стабілізації магічного тиску над сукном, ледь помітно сколихнув зелену тканину. Моя контратака була настільки філігранною й точною, що вона вмить розбила вщент усю наступальну стратегію Королеви, повернувши економічний баланс на мій бік.

Валерія здивовано підвела брови й виклала «Таємний союз», намагаючись відрізати мої логістичні шляхи. Я не підняла голови. Мої пальці вже рухали назустріч пластину «Прикордонна варта», перекриваючи пастку за крок до її активації. Хід, відповідь, блок. Гра перетворилася на швидкий, беззвучний танець срібних карт. Я більше не думала про виліт. Я бачила лише сітку чужих помилок і слабких місць, які закривала своїми картами.

Королева Валерія піджала губи, її ходи стали максимально обережними. Вона нарешті зрозуміла, що навпроти неї сидить суперник зовсім іншого рівня.

За моєю спиною почулося тихе, приречене зітхання Ліанни — вона зрозуміла, що наш план самосаботажу щойно з тріском провалився через мою нездатність вчасно прикинутися дурепою. Я таки дурепа.

— Гра закінчена. Нічия, — сухо оголосила Королева Валерія, зображуючи на обличчі сувору повага. — Ви дивовижний стратег, леді Евелін. Не сподівалася зустріти такий розум у вашому маєтку.

— Я… я лише намагалася не підвести свою сестру, Ваша Величносте, — тихо пролепетала я, миттєво повертаючи собі маску бляклої тіні й роблячи скромний реверанс.

Я підвелася з-за столу й лише тоді помітила зміни в залі. Принц Адріан більше не крутив свій перстень. Він стояв, подавшись усім тілом вперед, і дивився на мене так, наче вперше взагалі помітив мою присутність у цьому палаці. У його зіницях замість звичного нахабства та лінощів зараз читалася глибока, майже гарячкова задумливість..

Він перевів довгий, важкий погляд з моїх пальців на Ліанну, яка стояла поруч із напруженою посмішкою, а потім знову на мене. Його брови зійшлися на переніссі, а очі небезпечно звузилися, ніби він намагався розплутати якийсь складний вузол. Цей бабій явно щось запідозрив, і те, як пильно він почав вивчати моє обличчя, мені дуже не сподобалося.

Коли ми виходили з залу, я все ще шкірою відчувала його важкий, вивчаючий погляд у свою спину.