Коаліція Ізгоїв

— Я подарую тобі це ім'я не торгуючись, люба, — Зорн із видимим розчаруванням повернувся до свого крісла, перетягуючи на себе увагу присутніх.

Каліда була змушена випростатися й повернутися до мага, щоб не випускати з уваги його самовдоволене обличчя. Колишній Каратель та чародійка похмуро стежили за книжником, не очікуючи нічого доброго.

— Опис нашого любителя ризикованих рішень ліг на характер Кантіса як вилитий.

Слова Зорна зірвали запобіжник. Дагра презирливо фиркнула й закотила очі. Клинок Феррана встромився зі стільницю з коротким дзвоном, який означав: «Я й не сумнівався, що ти це скажеш!».

— Прошу тебе, Зорне, не змушуй остаточно в тобі розчаровуватися! — вигукнула чародійка, скривившись від однієї думки, що могла настільки переоцінити суперника. — Спираючись на балаканину перебіжчика, ти звинувачуєш Обраного, який не побоявся піти проти Старійшин та влаштувати вам втечу з підземної фортеці.

Почувши нову для себе назву, Еріон заінтриговано примружився на Радницю. Гракх суворо вдарив долонями по підлокітниках, намагаючись зупинити лавину емоцій, разом із якою виплескувалася цінна інформація, але на нього ніхто не звернув уваги.

— Звісно, тобі складно зізнатися, що ти стала жертвою дволикого Лорда Вампіра, підпавши під його чарівність, — відмахнувся маг і одразу ж поблажливо додав: — Не переймайся так, план дійсно найвищою мірою підступний. Братство уклало угоду з найхитрішим, найдалекогляднішим та найбезпринципнішим Обраним. Він майстерно сплів сіть, заманюючи в пастку Радницю, капітана Карателів та запропонувавши єдиний надійний прихисток для Каліди та її загону. Усе заради того, щоб скинути Старійшин, отримати силу, свободу та Цитадель. Наш гостровухий шукач неприємностей загалом правий, випускаючи одну дрібницю: Кантіс не подарує свою перемогу Братству. Він використає їхні ресурси й неодмінно вигадає, як позбутися взятих на себе зобов'язань.

— Ти закінчив? — глузливо поцікавився Ферран. — Твоя біда, книжнику, у тому, що почавши милуватися перебігом своїх думок, ти вже не можеш зупинитися. Факти випаровуються з твоєї голови, залишаючи красиву казку. Слухати приємно, але згубно.

— У чому ж я не правий, шановний Карателю? — підняв брову Зорн.

— У тому, що втрачаєш об'єктивність, підгинаючи реальність під свій страх перед Кантісом, — із викликом кинув Ферран. — Так, Кантіс — винятковий негідник. Це ні для кого не секрет. Саме тому ельф і вирішив використати його ім'я. Інквізитор блефує, щоб виторгувати собі життя та заступництво Обраної.

— Який сенс йому брехати? — розвів руками Зорн, закликаючи сам простір у свідки безглуздості тверджень Карателя. — Ельф не збирається йти, він проситься в загін. Рано чи пізно ми дізнаємося правду, і він жорстоко поплатиться за брехню.

У кімнаті зависла тиша. Зорн і Ферран похмуро підбирали нові аргументи. Дагра скептично похитала головою, даючи зрозуміти Каліді, що не згодна з магом. У цій німій сцені про свою присутність ельф нагадав рідкісними, негучними оплесками, чий лінивий аристократизм різко контрастував із отруйністю компліменту.

— Ви чудові, їй-богу! Я відчув себе як удома: мене звинуватили, засудили й помилували заочно! — його губи розтягнулися в знущальній посмішці. — Ферран правий: живлячись своєю неприязню, книжнику, ти вибудував чудовий логічний ланцюжок, прив'язуючись до імені, яке я так і не вимовив.

Отримавши несподіваний щиголь по своїй заносній самовпевненості, Зорн застиг, спантеличений нахабством ельфа.

— Присягаюся, мені подобається твоя манера балансувати на лезі ножа, гостровухий. Але спроба виставити ідіотами тих, кому ти збираєшся довірити свою спину, ставить під сумнів твоє бажання вижити, — проста фраза, вимовлена Карателем із панібратською довірливістю, перетворилася на жорстку погрозу. — Ми ж можемо докопатися до істини й без тебе.

— Ну, якщо ви більше не налаштовані вправлятися у словесності, перебираючи всі варіанти поспіль... — Еріон із абсолютно невинним виглядом підняв руки, здаючись. — Ваш Лорд Вампір пихатістю не поступається книжнику. Він некерований, до непристойності властолюбний і не намірений ні з ким ділитися навіть крихтами впливу. Ні, Братство не стало шукати з ним союзу. Цей головний біль залишили вам.

Інквізитор знову замовк, окинувши їх торжествуючим поглядом. Каліда склала руки на грудях і очікувально схилила голову, мимоволі підпадаючи під зухвалу чарівність. Ферран із зітханням потягнувся до кинджала, а Дагра підбадьорливо махнула рукою, пропонуючи йому квапитися.

— То Бариту обговорювати не будете? — підначив їх ельф із цинічною усмішкою.

Не бажаючи більше терпіти провокації, старий капітан гримнув кулаком по столу й важко підвівся. Стілець безшумно ковзнув убік по шовковому килиму. Каратель утомленим жестом висмикнув кинджал зі стільниці. У його плавних рухах визирала вивірена точність досвідченого вбивці.

— Вестран! — видихнула Обрана й розсміялася із сумішшю торжества та легкого розчарування, усвідомивши всю очевидність відповіді. Вона жестом наказала чоловікам не рухатися. — Ну, звісно! Ельфійське немовля, яке Старійшина Маріта зламала, створюючи свого Обраного. Нехай і осквернений домішкою людської крові, але все одно зрозумілий і зручний.

— Саме ця оскверненість — слабке місце Вестрана й козир Архонтів, — Еріон поклав на стіл сплетені в замок пальці, дивлячись на Каліду із затаєним задоволенням. — Його купили не грошима й не владою. Лорду Ельфу пообіцяли очищення та визнання. Мученик, який виборов місце біля джерела чистоти й праведності. Рівний серед Істинних — ось ким він бачить себе на троні в Цитаделі.