Паливо для боротьби

Каліда сиділа на узвишші, у кріслі з високою різьбленою спинкою. По правий бік розташувалися Зорн і Гракх, по лівий — Ферран та Дагра. Каратель не поступився місцем поруч із Обраною не лише в дорозі, а й у залі міської ратуші. Крижаний погляд чародійки розбився об незворушну нахабність чоловіка, який звик використовувати ґалантність як інструмент.

Ватажки вигнанців марно намагалися зберегти залишки гордості. Зухвала поведінка й напускна безстрашність лише підкреслювали розгубленість та глухий розпач, що прозирали в кожному погляді, кинутому на таємничих прибульців. Рятівниками їх не вважали. Кремезний, позначений шрамами, як стара карта — заломами, перевертень і вампір, який зберігав залишки аристократизму в витончених рисах обличчя, були надто розумні, щоб вірити в безкоштовну допомогу.

Вигнанцям не дали заживо зваритися в олії під стінами Бистриці, дозволили грабувати, їсти й пити, але при цьому тримали на відстані, чітко показуючи, що їхні шляхи із загоном Обраної перетнулися випадково й так само легко розійдуться. Обійдені, виснажені поневіряннями по вогких лісових стежках, бродяги трималися виключно на впертій волі до життя. У незнайомцях, які зайняли місця міської ради з вальяжною незворушністю людей, звиклих розпоряджатися чужими життями, ватажки силкувалися вловити бодай натяк на власну долю.

Перевертень скосився на Рагнара та конвой із диких, шукаючи в одноплемінниках підтримки. Вампір нервово обсмикнув те, що колись було прикрашеним гаптуванням сюртуком, а зараз брудним дрантям стирчало з-під кольчуги, знятої з трупа Світлого. Він уже встиг помітити, що жодного кровопивці в загоні Каліди немає, а отже, йому не доводиться навіть сподіватися на поблажливість.

— Імена, — низький голос Гракха пробив тишу ударом бойового молота. Старий капітан не плекав симпатій до біженців і не збирався цього приховувати.

Обоє, не домовляючись, подивилися на Обрану, але та не ворухнулася, витримуючи важку паузу. Вона сиділа, опустивши руки на підлокітники й закинувши ногу на ногу з удаваним байдужжям, у той час як її очі прошивали душі нежданих побратимів голками.

— Скеггі, — перевертень поперхнувся своїм ім'ям, змушений говорити першим, поки його спільник вичікувально мовчав. — Коваль із Далекої Пущі... Був ним, поки інквізитори не спалили місто.

Каліда трохи повернула голову. Зібравшись із силами, вампір приосанився:

— Мортен, — він помітив, що відсилання до нещасного минулого поселення не викликало й тіні співчуття, тому намагався виглядати так, ніби за його спиною все ще висіли стіни родового замку, а не обвуглені руїни. — Мені належать землі на південь від замку Чотирьох Вітрів. З лордом Кантісом ми були добрими сусідами, поки не втрутилося Братство.

— Оце так компанія, — хмикнув Ферран. Він присунувся ближче до Обраної, спираючись ліктем об поліроване дерево. — Мало того що ці двоє у звичайний час руки б один одному не подали, так вони ще й жили за багато миль один від одного.

— Може, за стінами Цитаделі цього й не помічали, але наші народи хоч і не мали теплих почуттів один до одного, проте успішно торгували. Сам лорд Кантіс не раз користувався послугами наших купців, — стримано уточнив Мортен.

— Не бреше, — кивнув Каратель і скрушно зітхнув. — Лорд Вампір і справді купував у них вина та дивовижні дрібнички. Тільки тепер запропонувати вам явно нічого. Обраний, за чиє ім'я ти так настійливо чіпляєшся, укладає угоди й не займається благодійністю.

— Мужність і відвага не можуть коштувати дешево там, де служать мої одноплемінники, — Скеггі з викликом подивився просто на Каліду. — Якщо ти шукаєш тих, хто за надію побачити завтрашній день піде за тобою у вогонь і у воду, не відвертайся від нас, Обрана.

— Якби успіх у бою залежав тільки від цього, ви б узяли Бистрицю без нас, — похмуро відгукнувся Гракх. — Я бачу мужній, але знеможений натовп тих, хто ще вчора рубав дрова, кував підкови та шив спідниці.

— До слова про спідниці, — підхопив Ферран. Повернувшись до Каліди, він приклав руку до грудей і вклонився, висловлюючи максимум поваги, на яку був здатен. — Воїни-жінки з мечем чудові, ніхто не сперечається. Але серед вас самі містянки та селянки. Мечі вони тримають як в'язальні спиці, арбалети краще взагалі не давати — пристрілять своїх же.

— Діти, — неголосно й вагомо зронила Дагра, замислено ковзаючи пальцями по рунах на посоху. — Старі й діти. Ми їх не бачили тут, але ж вони точно десь поблизу.

— Ну ні, командире! — Гракх ляснув себе по колінах і подався вперед, щоб краще бачити Обрану. — Ми не можемо дозволити собі перетворити загін на притулок для хворих і злидарів.

Рагнар зробив крок уперед, судомо стискаючи руків'я важкого меча, як і завжди шукаючи опору в зброї під час вирішення спірних питань.

— Ні, друже, — Ферран підняв руку в застережливому жесті, не даючи ватажку заговорити. — Тягти цю ораву з собою — справжнє самогубство.

— Ми могли б відправити їх до наших сімей, вони ховаються в сховищах, у глибині Чорного лісу, — не відступив ватажок.

— І хто їх поведе? Кого ти виділиш для конвою? — не вгамовувався Каратель. — Ви, міцні, загартовані пси, не витримали перехід у п'ять днів. Зі шкури геть від голоду вилізли, штовхаючи нас на штурм місцевих комор. Як, по-твоєму, перенесуть цю дорогу найнемічніші?

Ферран відкинувся в кріслі, безнадійно хитаючи головою.