Монстр та кресляр

Погром не торкнувся просторого приміщення з дерев'яними лавами та узвишшям під стрільчастими вікнами у протилежному кінці. Лікка помахала рукою, стоячи на сходах, що вели на другий поверх. Скрипучі, відполіровані до блиску сходинки вивели до житлової половини будинку. Судячи з химерного, безглуздого нагромадження дорогих меблів, килимів та драпувань, будинок належав заможному купцеві. Дика провела Каліду та Зорна до господарської спальні, де вже жарко тріщав камін, а на зім'ятій постелі чекав акуратно розкладений сухий одяг. Лікка вивалила на підлогу вміст шафи в пошуках простого, добротного камзола з темно-сірого вовняного сукна та пари мисливських чобіт.

— Знаю, командире, ти не любиш брязкальця та мережива, — бубоніла дівчина, приймаючи мокрий одяг. — Місцевий голова, схоже, тільки в це й вряджався. Хотів бути схожим на знать із Бастіону Істинних.

Каліда потягнула сорочку з-за пояса мокрих штанів, і маг тактовно відвернувся, наповнюючи вином срібні кубки.

— Ти не дозволив Дагрі допомогти тобі... — Каліда затихла, насолоджуючись м'яким дотиком батисту до холодної шкіри.

Опустившись на перину, їй довелося боротися з зрадницьким бажанням заритися в підбиту хутром ковдру. Зорн скосився на Обрану й нахмурився у відповідь на її розгублену безпорадність. Вона сиділа в сорочці на краю ліжка, втомлено опустивши руки на стегна, що відливали перламутровою білизною. Сили виснажилися раптово, підкоряючись таємничим чарам чистої постелі та жарко натопленої кімнати. Лікка співчутливо зітхнула і, присівши поряд, заходилася один за одним обережно надягати шкарпетки на промерзлі ноги Обраної.

— Ніхто у здоровому глузді та добрій пам'яті не довіриться Жриці Місячного Вівтаря, — похитав головою маг. — Я, звісно, не полонений ельфійський розвідник, але все одно не можу гарантувати, що Дагра не вловить хоча б натяк на наш із тобою договір у кабінеті Немира. Ти готова поділитися з нею цією інформацією?

— Хочеш сказати, що я ненормальна, раз довірилася Дагрі на полі бою? — мляво поцікавилася Каліда.

— Вибач, люба, але питання про твою нормальність уже давно не стоїть, — Зорн розвів руками зі скорботною покорою. — Ти із заздрісною запеклістю щоразу йдеш наперекір здоровому глузду, обираючи найгірший варіант тільки тому, що він здається тобі справедливим.

— Ну вибач, любий, життя не бажає підпорядковуватися стрункому кресленню твоїх формул. Мені доводиться враховувати те, що ти вічно випускаєш з уваги, — Каліда позіхнула й потягнулася, розминаючи затерплі м'язи. Книжник замер, спостерігаючи за тим, як тонка тканина окреслює лінії її тіла. Простеживши за поглядом мага, вона слабко усміхнулася. — Почуття, наприклад.

— Сліпо йти на повідку в емоцій не означає їх враховувати, — хмикнув Зорн, уткнувшись у свій кубок.

— Сліпих я в цій спальні не помітила, — у куточках обвітрених губ притаїлася небезпечна усмішка.

Обрана піднялася. Ступаючи по килиму з важкою грацією втомленої хижачки, підійшла, у чому була: шкарпетках та не за розміром великій купецькій сорочці, що нагадувала коротку сукню. Непоквапливо пригубила вино, даючи книжнику можливість відчути аромат пахощів, що просочили тканину, та запах річкового мулу, який ішов від усе ще вологого волосся.

— Враховувати почуття, любий, означає керувати ними, — вона із задоволенням зазначила, як нервово сіпнулся борлак, видаючи судомний ковток. — У мене таке відчуття, що ти волієш уникати того, чим не вмієш повелівати.

— Це розумно, люба, — осілим голосом заперечив Зорн, приймаючи виклик глузливо-сірих очей. — Я не починаю того, що не зможу зупинити, навіть при всьому бажанні... Якби воно виникло.

— Слова мага, який ледь не згорів у вогнищі, яке сам же й розпалив, — Каліда схилила голову, блиснувши зубами в лукавій усмішці.

— Я знав, на що йду, і відступати не збирався. Відтягнути монстра та зберегти мені життя було твоїм рішенням.

— І добровільно згоріти  у владі п'яти іскор готовий, і терпіти біль, але не підпускати Жрицю до своїх опіків, боючись видати таємницю, і сперечатися до хрипоти, заперечуючи очевидне... — протягнула Обрана. — Любий, ти давно переступив межу розумного, навіть не помітивши цього.

— Хочеш бачити це саме так? — маг нахилився, ставлячи кубок на стіл. Тепер уже Каліда вдихнула гіркуватий аромат прадавньої магії, що йшов від нього, і дурманну солодкість бажання, схожу на п'янке південне вино. — Прошу. Я навіть зіграю під твою дудку, продовжуючи прокреслювати межі реальності там, де ти готова зірватися у прірву «контролю» над почуттями.

Обрана відставила вино і рішуче взяла його руки у свої, з несподіваною чіткістю зчитавши кінчиками пальців кожен шорсткий залом брудних бинтів.

— Невиправний кресляр! Подивися на свої рани, у тебе замість чорнила лава, і пергамент перетворився на попіл. Боїшся збовтнути зайвого Дагрі? Своїми страхами ти підставив увесь загін, змусивши виступити проти чародіїв Братства з однією Радницею. І якщо я змушена була довіритися Дагрі, то це тільки тому, що ти спочатку бо ти спочатку шукав межу мого терпіння, обпікся, а потім не схотів прийняти допомогу.

Вальяжна перевага сповзла з обличчя книжника. Загравшись у слова, він тільки зараз помітив жалючі голки гніву в її погляді. Маг спробував був відповісти, але Каліда резко обірвала:

— Мовчи, Зорне, поки я не підсмажила ту частину твого тіла, яка не бере участі в магії.