Право сильного

Обережне, наполегливе доторкання висмикнуло Каліду з в'язкого напівсну. Маг вклав у її зябкі руки повіддя. Реальність просочилася в свідомість їдким димом згарищ, приторною солодкістю свіжої крові та стійким мускусом диких. Коні гидливо ступали по розкислій, забарвленій у червоне глині, обираючи дорогу між простягнутими тілами. Полонених не брали. Загін Світлих знайшов безславний кінець на рівнині під стінами Бистриці.

У сірій каламуті туманного ранку погляд вихопив дві білі плями серед тьмяного блиску обладунків. Гордовиті чародії Братства, які досі не знали поразок, застигли у дивних зламаних позах, уражені нищівним ударом. Особливо підприємливі перевертні та вампіри з банди вигнанців діловито стягували з повержених ворогів кольчуги, одразу ж чіпляли на себе наручі та поножі, наче дрова збирали у в'язки мечі.

Від протяжного, лікуючого вовчого виття кинуло в дрижаки. Дозорні з-поміж диких Рагнара вітали Обрану, яка виявилася не під силу навіть ненаситній утробі крижаної Скальди. Рагнар, який ішов зі своїми хлопцями з лівого флангу, розкатисто загарчав і переможно вдарив кулаком у груди.

Каліда випрямилася, через силу повертаючи собі контроль над змерзлим, побитим об річкове каміння тілом. Упряма витримка сталевим корсетом перехопила торс, плечі розправилися, підборіддя знялося вгору, вторячи владному погляду. Каліда безжально підім'яла слабкість та втому, повертаючи загону командира, якого вони звикли бачити: істоту, заковану в обладунки непохитної впевненості, без тіні страху й сумнівів. Вигнанці забули про збір трофеїв, уставившись на Каліду з переляканим захопленням.

— Тепер ти для них щось наразок божества, — хмикнув Зорн, притримуючи коня, щоб вони як слід роздивилися незворушний профіль Обраної.

— Божеству терміново потрібен сухий одяг і кухоль гарячого вина. Нежить не додає величі, — усміхнувся Ферран, рівняючись із ними та поправляючи за спиною зв'язані руки похмурого Еріона, який саме обтрушувався від бруду. — Полегше там, ясновельможний ельфе, бо відправлю в пішу прогулянку.

— Зате гучне чхання завжди можна видати за моторошні закляття нової богині, — багатозначно зауважив маг.

— У мене чудова команда, — важко зітхнула Каліда, на секунду прикривши очі від їхнього нестерпного, уїдливого піклування. — Завжди знайде вихід із будь-якої ситуації.

— Тільки спочатку знайде туди вхід, — уточнив книжник, переключаючись на професійно-прискіпливу оцінку руйнувань. — Як голодні перевертні в це вошиве село.

Попереду височіли обгорілі остови воріт. Заможне прикордонне містечко, нещадно розірване на шматки набігом диких перевертнів та вигнанців, зустріло їх лінивим тріском будинків, що догоряли. Першим удар на себе прийняв палісад. У нападі нестримної люті нападники знесли колоди, немов бурхливий поток — соломинки, залишки частоколу стояли обвуглені й похилені. Над розграбованими, спаленими дощенту амбарами вився сизий, смердючий дим, що тхнув горілим жиром і мокрою вовною.

Торжествуюче виття дозорних зовні підхопили дикі всередині зруйнованих стін. Моторошний звук розлився над шматованими тілами місцевих жителів. Напередодні ввечері Рагнар не перебільшував, коли казав, що мертві не вміють скаржитися. Не залишилося нікого, хто міг би розповісти черговому загону Братства про те, що тут сталося.

Звідкись із глибини вцілілих будинків, крізь виламані вікна й двері, ще доносилися істеричні крики та стогони, які чергувалися з глухим риком. У сутінках вузьких бічних вулиць металися тіні вигнанців із вузлами з навидку зібраних пожитків городян. Знедолені, змучені перевертні й вампіри з оскаженілим задоволенням змушували підданих Братства Світла платити за знищені інквізиторами поселення.

— Командире!

З найближчого провулка до них радісно кинулася Лікка. Від несподіваної близькості вовка кінь Зорна сахнувся вбік. Каліда міцніше перехопила повіддя, а маг схопився за її талію, щоб не впасти на бруківку. Хрипко розсміявшись, дика витерла рукавом чужу кров із вишкіреного обличчя, повертаючи собі людську подобу.

— З цим треба щось робити, любий, — із роздратуванням кинула Каліда, утримуючи на місці нервово гарцюючу тварину. — Коні не повинні сахатися від наших союзників, ким би вони не були.

— Свого часу ти приборкала коня для Брана, — нагадав книжник, зручніше перехоплюючи її за стан.

— Знущаєшся? — спалахнула Обрана, зачеплена за живе нагадуванням про дикого. — Мені що тепер, заради кожної кобили будити монстра? Йому це швидко набридне, і замість кінноти ми отримаємо рагу з конини.

— Не йому, а тобі, люба, — тихо видихнув маг їй у вухо. — Не треба вдавати, ніби ти не знаєш, що монстр — це ти. Він не зробить нічого, чого б ти сама не хотіла.

Каліда заплющила очі й судомно перевела подих, борючись із бажанням негайно зіштовхнути книжника донизу.

— Ми з Дагрою займемося цим, щойно дістанемося замку Чотирьох Вітрів, — як ні в чому не бувало заявив Зорн, але стиснув пальці міцніше, угадуючи її намір. — Думаю, обійдемося амулетами, зарядженими твоєю енергією.

— Треба було подумати про це в підземній фортеці, — Ґракх подивився на книжника з похмурим докором. — Це коштувало нам виграшного маневру цієї ночі.

— Раніше в цьому не було потреби. Будувати армію з необробленого каменю неймовірно складно, капітане. Доводиться пристосовуватися на ходу, — знизав плечима Зорн, із легкою гидливістю позираючи на захмелілу від хижацького азарту Лікку. — Марш до ратуші. До приходу Обраної мають бути готові одяг та обід.