Монстр п'яти іскор

— Хочеш зірвати банк, любий? Гледи, аби своїм успіхом тобі не довелося хвалитися перед Немиром.

Голос Обраної дзвенів від гніву сталлю клинка в розпал битви. Обсидіанове полум'я перетворило очі на смертоносні лампади, моторошні у своїй привабливості. Каліда не стримувала монстра п'яти іскор — сутність, спаяну болем утрати, образою та люттю на книжника. Сокрушлива хвиля енергії хлинула від серця до кінчиків пальців, випалюючи залишки обережності. Невидиме перо густою сажею креслило лінії на шкірі, вторуючи живій карті вен. Захоплення дикого звіра від довгоочікуваної, ніким не стримуваної свободи рвалося назовні, без сорому відбиваючись на обличчі мага.

Зорн заворожено зробив крок до неї й схопився за обпікаючі внутрішнім вогнем кисті. Варто було рукам зімкнутися в замку магічного обряду, як смертоносна лавина зафарбувала фаланги книжника в чорний, перетворюючи на подобу обвуглених гілок. Він резко выпрямився, зробивши глибокий, судорожний вдих. Самовпевненість поступилася місцем жаху людини, яка зрозуміла, що потрапила у власноруч розставлену пастку. Спущена з ланцюга енергія не бажала йти чітко вивіреними каналами. Вона рвалася вперед, переповнюючи судини й погрожуючи розірвати зсередини того, хто наважився диктувати умови первісному хаосу.

Зіниці, що стрімко розширювалися й тонули в споконвічній пітьмі, відбивали відчайдушний опір та усвідомлення кінця. Каліда виразно чула божевільний ритм його серця. Дихала повітрям, що наповнювало його легені. Переживала його кошмар і безкінечне захоплення. Відчувала екстаз фанатика, готового згоріти за свою віру й відданість. Розуміння того, що Зорн не відступить, не розірве зв'язок, прийшло одночасно з визнанням факту — вона не може відкликати звіра.

Божевільним зусиллям волі Каліда спробувала втримати лютуючу стихію, даючи магу можливість зібратися з силами. У цей момент повітря довкола них згусло, набуваючи щільності води. Очі й напружені жили Обраної піддернулися золотавим пилком. Нічна мгла осіла на замерлий загін непроникною пеленою тиші, у якій губилося перелякане іржання коней, що осіли на коліна, та випадкові звуки лісу. Отримавши перепочинок, книжник до крові закусив губу, солоним смаком життя повертаючи контроль над думками. Використовуючи інерцію моці, він штовхнув згусток накопиченої енергії в землю, спрямовуючи його до фортеці. Кожна голочка прілої хвої під їхніми ногами, зелений оксамит моху, трава, що ледь пробилася — усе зітліло в мареві бурштинових іскор.

Десь поруч і одночасно нескінченно далеко Дагра скинула посох, співаючи заклинання, покликані приховати надлишкову магію. У примарно-фіолетовому сяйві її каменю мимовільні свідки, які потрапили у вихор руйнівної сили, стали схожими на ожилих мерців. Їхня нерухомість і острах зробити зайвий вдих тільки посилювали це враження.

— Тримай до кінця, — жорсткий наказ прорізав свідомість Обраної.

— Ні!..

Набувши запеклої впевненості, Зорн відкинув її задиханий протест. Потягнувшись услід за імпульсом, книжник із несамовитою, педантичною упертістю став стискати Щит Огиди до розмірів зовнішнього захисного периметра. Виснажуючись від опору битого в припадку чудовиська, Каліда спостерігала за тим, як маг послідовно запечатує ворота. Тільки її згасаюча воля стояла між Зорном і оскаженілою безоднею, що була готова поглинути його душу.

Урешті маг відпустив її руки, в останній момент побачивши за крихким бар'єром людського страху й милосердя всю глибину хаосу, що пізнав смак людського життя. Саме він, Зорн, був тим, хто розбудив цю жагу, навчивши Обрану годувати іскри чужими серцями.

Каліда позадкувала й уперлася в чиїсь груди. Цупкі пальці впилися в передпліччя, не даючи впасти тілу, що з зусиллям трималося на ватяних ногах. Зорн прихилився до стовбура й повільно сповз донизу по мокрій корі, не відриваючи від неї погляду, що поступово світлішав. Прагнучи вгамувати біль, він згріб у пригорщі схоплений північним заморозком дерен. У втомі, яка пом'якшила риси, що стали восковими, з'явилася колюча проникливість, коли книжник побачив за спиною Обраної Дагру.

— Я не дам тобі впасти.

Глибокий голос чародійки, що виключав будь-які сумніви, усотався крізь пори льодяною свіжістю передсвітанкового туману. Остуджуючи запал загнаного в клітку з ребер мороку, Дагра по краплі влила в знеможені м'язи спасительну бадьорість.

— Книжник... — видихнула Каліда, помітивши, як він знесилено вткнувся потилицею в дерево.

— Почекає своєї черги, — з розважливим цинізмом відмахнулася Радниця. — Дозволь йому зробити висновки зі своєї безмежної заносчивості.

Вона міцніше притисла Обрану до себе, стаючи несподівано твердою, як скеля, і такою ж безпристрасною опорою:

— Мотиль, який загрався з полум'ям свічки, не повинен скаржитися на обпалені крила.

Каліда прийняла її чужу, холодну й продуману силу як одкровення та дивно приємний контраст до гарячкової владності Зорна. Реальний світ боязко повертався на вихолощений до запеченої землі клапоть простору. Розум чіплявся за кожен ковток перепаленого магією повітря, чиєсь нервове покашлювання, тривожне фиркання коней і стогін дерев під порывами вогкого вітру. Відновлюючи втрачений контроль, Обрана швидко оцінила стан загону. Ґракх, загартований дисципліною Цитаделі, навіть не змінився в обличчі, хіба що міцніше стискав руків'я меча й коротко кивнув, підтверджуючи незмінну готовність. Ферран виглядав як людина, яка щойно пройшла старим мостом і почула, що хитка конструкція позаду неї з гуркотом обвалилася. Флірт на узбіччі тракту, який кількома годинами раніше лоскотав азартом самолюбство, уже не здавався таким невинним. Повернувшись, вона вдивилася в очі, що зберігали відсвіт прихованого за хмарами місяця.