Розділ 2

Таємниця одинадцята – чим ЧІТКІШЕ ВИ ВІДЧУВАЛИ ВНУТРІШНІЙ РЕЗОНАНС, ТИМ МЕНШЕ ДОВЕДЕТЬСЯ ВИПРАВЛЯТИ.

Цим ми відрізняємося від конструкторів, які потім сидять над текстом тижнями, або й місяцями. Але не варто тішитися, що ми витрачаємо менше часу. Ні, просто їхній час, витрачений на редагування, у нас іде на формування твору у підсвідомості до того, як ми сідаємо писати.

Коли твір написано, ми виправляємо помилки, одруківки і стилістику, якщо потрібно, а все інше залишається недоторканним. Як ви розумієте, це ідеальний варіант, якого ви досягнете не одразу, але досить скоро, коли опануєте цей метод, якщо він вам підходить (пам'ятаєте про фору в десять років, про що йшлося на початку?).

Поки ми писали (якщо роман, то могли займатися ним цілий рік), настрій змінювався, могли суттєво змінитися життєві обставини, нас відволікали, ми самі могли щось пропустити, викривити, порушити ритм. Саме час зробити історію такою, якою вона має бути, як відбулося у світі, що вам відкрився.

І хоча ці правки незначні (ми весь час слухали відчуття резонансу), вони є. Як внести потрібні правки, не зіпсувавши текст? Прожити його заново, але без повного занурення, прочитати повільно, ні на що не відволікаючись, тримаючи твір у голові і в серці, намагаючись зрозуміти та осягнути всі внутрішні зв'язки, підтексти і рівні.

Раніше я робила так: писала на папері, а при переході на наступну стадію, набирала на комп'ютері. Це може видаватися марною тратою часу, якщо можна одразу писати на комп'ютері. Але таким чином я усувала ритмічні помилки, якщо вони були, та й інші неточності, навчалася повністю осягати текст: набір повільніший, ніж навіть найуважніше читання. Крім того, я знову відчувала текст кінчиками пальців. Нині, звісно, я одразу пишу на комп'ютері, але потім дуже уважно і повільно читаю. Спочатку з екрану, а тоді обов'язково кілька разів із паперу. На екрані і на папері видно різні помилки.