Епілог

Ендрю

Після тих подій минув рік. Аж не віриться, скільки всього відбулося за цей час.

Ще того доленосного дня мені надійшло повідомлення. Маючи всі ті дані, що розкопала Софія,  команда спеціалістів змогла повернути всі кошти фонду та розподілити його різним секторам. Крах економіки країни тепер починав здаватися чимось нереальним і як виявилося, все це було завдяки їй.

Я вибачався кожного дня. Намагався підтримувати її на новому етапі життя, допомагав у всіх сферах та постійно молив прощення. Вона говорила, що пробачила мені вже десь через тиждень, проте я не міг їй повірити. За той час встиг завдати стільки болю, що не зміг пробачити сам собі. І це при тому, що не відчував всього того болю на власній шкурі.

Кожного дня я намагався полегшити її ношу. Допомагав зрозуміти різні системи, поладнати з населенням та урядом, постійно дарував невеличкі подаруночки.

Навіть не уявляєте, яким щасливим почувався, коли бачив її посмішку. Таку щиру і просту. Але настільки рідну…

Часто ховався під вікнами просто заради того, щоб побачити її або зазирав до неї з таємної кімнати біля кабінету, про яку знав лише я. Звісно, про неї відомо було ще й батьку, але він зник задовго до визнання Софії повноцінною принцесою. А ми й не шукали. Для мене зараз була важливою лише одна людина і вона була поруч.

Софія так змінилася. Тепер її довге каштанове волосся завжди було зібране у якусь елегантну зачіску, роблячи її більш суворішою. Одяг став дизайнерським і здавалося, що вона встигла забути про те, які взагалі джинси на вигляд. Обличчя ж завжди було маскою.

Проте так було для всіх, окрім однієї людини. Для мене вона залишилася абсолютно такою самою як була. Особливо яскраво бачив це тоді, коли ми залишалися наодинці. Ні, не подумайте. Ми просто могли годинами обговорювати якісь дурниці. І кожна мить, проведена з нею, була для мене безцінною.

Часто ловив на собі її замріяні погляди. Мабуть, також хотіла б бути разом. Проте все ніколи вже не було б таким, як раніше. Навіть якби й зміг пробачити собі, то повернення до того, від чого тікав, лякало. Було лячно брати на себе відповідальність за мільйони людей. А що, як ситуація повториться і я не впораюсь? Або батечко знову влаштує кризу. Просто не міг дозволити цьому статися.

Нарешті наступив момент, коли минув рік. Це було, свого роду, випробування кожного правителя. Всі його проходили протягом багатьох років, ще з народження, а Софії довелося ж зануритися у все це з головою. Хоча… вона все одно вийшла переможцем. Вперше наше королівство зіткнулося з настільки відданою правителькою. Здавалося, що вона була послана вищими силами народу Делоніксу.

За годину мала відбутися коронація і я, не бажаючи заважати, поїхав додому – невеличкого будиночка, що розташовувався трішки віддалік від центру. Нас із Софією відділяли двадцять хвилин ходьби, проте відчував її паніку, наче був зовсім поруч. Проте розумів, що вона сильна й впорається з усім.

Раптом телефон задзвонив.

– Привіт, Джоне,– одразу відповів я, відчуваючи щось неладне. Ще з перших днів після мого відходу від влади, він почав працювати на Софію, а це означає…– Що трапилося?! Що з Софі?!

– Її ніде немає. Я думав, вона з тобою.

Мені вистачило й цих кількох слів, щоб зрозуміти, що Джон зараз не допоможе. А якщо ще професіонал своєї справи подзвонив мені, то все дуже серйозно.

Я почав метушитися, бігати зі сторони в сторону. Навіть не знав з чого починати. Зачіпок, де б вона могла бути, просто не існувало.

Раптом боковим зором вловив дивне сяйво в невеличкому садку. Пригледівся уважніше й оторопів. Це була вона. Софі, з посмішкою на вустах, прямувала до мене. Її розкішна сукня прекрасно пасувала майбутній королеві, але майже унеможливлювала рух, тож побіг до неї.

– Софі, що ти тут робиш? Церемонія буде вже за тридцять хвилин,– прошепотів я, обіймаючи її та вдихаючи такий рідний запах.

– Ти одружишся зі мною?– несподівано прошепотіла вона, а я не міг повірити в те, що почув.

– Але ж…

– То одружишся чи ні?

– Так,– посміхнувся я й закружляв її в повітрі. Невже? Невже це відбувається зі мною?