Розділ 10

Ендрю

Забіг до готелю, намагаючись зрозуміти, що відбулося й миттю наткнувся на задоволений погляд Крістін, що лагідно посміхалася якимось гостям. Ох, невже це все вона? Часто бачив, як Крістін ставиться до Софії, але щоб зжити з готелю, давши пропрацювати лише місяць – не думав, що вона на таке наважиться. Так, завжди бачив, що за «доброю» посмішкою ховається підступна людина, але щоб настільки.

– Йдіть за мною,– підійшов до неї й швидко покрокував до першої ж незамкненої кімнати, яка виявилася складом.

– А знаєш, я довгенько на це чекала,– елегантно запливла до кімнатки Крістін та різким рухом закрила двері.

Не встиг я нічого зробити, як вона вже була біля мене й не складно було здогадатися, що вона думає про нашу зустріч. Але як тільки її рука доторкнулася до мене, миттю відштовхнув блондинку та презирливо скривився. Невже думала, що мене й справді цікавить вона?

– По перше, попрошу до мене звертатися на «ви». А по друге, серйозно?

– То…то,– все більше бліднучи вимовила вона, не в змозі завершити речення.

– Саме так, ми тут лише для того, щоб поговорити, не більше. І перше, що я хочу запитати – що взагалі відбувається? Чому звільнили Софію?

– Софія…– прицмокнула язиком й зміряла мене поглядом з якоюсь насмішкою.– І що ви в тій задрипанці познаходили…

– Задрипанка?! А ти тоді хто?! Забула, навіщо сюди явилася?– не стримав крику, все ще стискаючи кулаки від люті.

– ….я…

– То що сьогодні сталося? Чому її звільнили?

– Вона злодійка. От і отримала по заслугах,– випалила Крістін, зібравшись з духом. Її явно забавляла чужа біда.

– Яка ще злодійка? Ти про що?

– Ваша люба Софія обікрала наших гостей. Зникли кілька каблучок на заручини. Один відомий модельєр, що проживає також тут, хотів зробити пропозицію своїй дівчині й підготував забагато запасних варіантів…– на мить її єхидна посмішка змінилася на замріяну.

– І хочете сказати, що вона їх всі взяла?– посміхнувся я, не вірячи ні слову.

– Саме так. Ми їх знайшли у її формі.

– А ви не додумалися, що їх хтось міг і підкласти?– зміряв блондинку суворим поглядом.

На мить Крістін знову зблідла, але миттю взяла себе в руки та почала розповідати про те, який же елітний їхній готель, що тут ніколи не було скандалів, а з’явилася Софія і почалось…

– Та пішли ви,– спересердя махнув рукою, не бажаючи й далі слухати ці нісенітниці. Вже було відкрив двері складу й кинув наостанок, перед тим, як гучно хлопнути ними з того боку.– Я виселяюся!

Крістін щось ще кричала у мене за спиною, але я не чув. Золотисті дверцята ліфта закрилися, відгороджуючи від цієї всієї брехні, атмосфери, яку так старанно оминав роками. Жаль, що не помітив одразу те, який же цей готель фальшивий.

Речей я брав з собою у цю подорож дуже мало, тож готовий був покидати номер вже через десять хвилин. Ще раз окинув поглядом кімнату, коли йшов коридорами, зміряв оцінювальним поглядом готель. Красиво… Але це не більше, ніж звичайна золота клітка, від якої й тікав.

– Зачекайте, зачекайте, будь ласка,– верещав якийсь чоловік, біжучи за мною. Здається, це був адміністратор. Але я не хотів ще більше тонути у цій фальші, тому лише прискорив крок.

Куди ж я збирався йти? Чесно кажучи, навіть не уявляв. Готелів тут більше не було, жител, що здавалися в оренду, також. Придбати щось міг би, але тоді мене б вистежили й батечко поспішив би відрядити своїх посіпак, щоб мене повернули додому. А цього геть не хочеться.

Аж тут на очі навернувся один магазинчик, що стояв доволі віддалік від інших. «Товари для туристів» значилося в його назві. І тут то я й знайшов вихід, який мені підходив просто ідеально – намет. Як можна було одразу не додуматися до цього, не знаю, але в момент, коли його побачив, аж розсміявся від щастя. Нарешті здійсниться моя мрія – жити на природі, далеко від людей. Звісно, острів не такий вже великий і дистанція буде відповідною, але радів, мов мала дитина.

Проте лише доти, поки не згадав… Софія… Я ж мав її знайти. Як же це зробити, якщо не знаю нікого з її знайомих? Тепер мені в готелі явно не допоможуть.