Розділ 4

Софія

По закінченні зміни Крістін, як і обіцяла, показала кімнату для персоналу. Але робила з таким виразом обличчя, наче з’їла лимон. І чому я їй так не подобаюсь?

Ми зайшли у цю доволі таки непогано обставлену кімнату. Золотисті стіни, помережані візерунками, високі стелі, мінімум меблів. Взагалі тут було лише чотири ліжка, стільки ж тумбочок та шаф. В суміжній кімнаті ж, як і в стандартних номерах готелю, знаходилася ванна кімната, яку побачила лише краєчком ока.

Зараз же важливішим здалося зайняти ліжко. По речах, розкиданих майже всюди, зрозуміла, що вільне лише одне, тому підійшла до нього і просто сіла, не думаючи ні про що.

Коли ж нарешті трішки відпочила, нарешті помітила, що Крістін більше в кімнаті немає. Наскільки пригадую, вона мені щось таки говорила, але це було здається про те, що тільки це ліжко, на якому зараз і сиджу – вільне. Зараз навіть здалося, що вона тоді говорила якимось наче аж наказовим тоном, але може це й зовсім не так.

Притягнувши одиноку валізу ближче до себе, лягла на ліжко. Втома накрила з новою силою і я заплющила очі, збираючись заснути прямо в формі, але сонливість прогнали якісь голоси та голосний сміх дівчат.

Здавалося, що звуки все більше наближаються і за кілька секунд дівчата зайшли у кімнату, одразу ж помітивши мене. А я… просто сіла на ліжко, не знаючи чого від них чекати. Розуміла, що потрібно потоваришувати, адже нам ще досить довго потрібно буде жити разом.

– О, новенька,– сказала рудоволоса і посміхнулась. З-за її спини виглянули ще дві брюнетки, вивчаючи мене своїми поглядами.

– У нашому колективі поповнення, я так розумію. Як тебе звати?– промовила одна з дівчат, які були страшенно схожими між собою, можливо, це навіть сестри.

– Софія,– пробурмотіла я, все ще чекаючи реакції дівчат. Навіть не знала чого чекати. Проте розуміла тільки одне – якщо виявиться, що житиму ще з трьома Крістін, то навіть попереднє моє життя здаватиметься солодкою казкою.

Дівчата пройшли до сусіднього ліжка і сіли навпроти мене. Напевно зараз почнуться розпитування…

– Ти така молода,– промовила одна з, напевне, сестер. Дівчина виглядала набагато старшою за мене.– Скільки тобі років?

– Мені двадцять.

– О, то ти наймолодша,– посміхнулася брюнетка.– Мене, до речі, звати Олеся.

– Приємно познайомитись,– сказала я вже набагато впевненіше. Здається, вони цілком нормальні сусідки. Хоча й замість того, щоб представитися усім, досі роздивляються, так само як зранку Крістін. Мені стало якось некомфортно сидіти навпроти них. Це мовчазне свердління поглядом…

– Дівчата, може представитеся?– нарешті порушила мовчанку Олеся.

– Я Дана, а це моя молодша сестра Ніка,– явно знехотя промовила блондинка.

– Приємно познайомитись.

– Втомилась?– промовила Ніка, знову окидаючи мене поглядом, у якому читалася суміш… навіть не знаю. Чогось неприємного, напевно. Олеся мені здалася значно дружелюбнішою за Ніку й Дану.

– Дуже...– я на хвилину замовкла, подумала, а чи варто з ними продовжувати розмову?

– Це й не дивно, адже тут постійно багато роботи. Як-не-як, а наш готель один з найкращих у країні,– сказала, посміхаючись, Олеся і поглядом показала іншим дівчатам, що вони мають дати мені відпочити, а з розпитуваннями повернуться пізніше.

Дівчата ж неохоче встали з ліжка. Здається, вони тільки придумали, що ще можна повипитувати у нової сусідки.

Я миттю підхопилася з ліжка й поспішила до ванної. Нарешті душ…, але поки…

– “Привіт, мамо. У мене все добре. Я вже влаштувалася у «Королівстві»”,– натиснула на клавішу відправити повідомлення й почала чекати на відповідь. Знала, що вона не забариться.

– “Я так рада за тебе, доню. Знала, що в тебе все вийде. А як тобі колеги? Гарно прийняли?”

– “Та все нормально”,– не стала писати мамі про Крістін. Їй і своїх турбот вистачає, а дитячі побоювання залишу при собі.

Ще трішки попереписувавшись з мамою, нарешті пішла прийняти душ. Стояла під краплями води та думала ні про що. Втома накривала настільки, що ладна була заснути прямо там.

Ранок у мене почався, як тільки почало сходити сонце. Але це нічого, бо звикла рано вставати. Встигла натренувати цю навичку за два роки навчання в університеті. 

Тільки збиралась вставати, як почула якусь страшенно одноманітну мелодію, що прямо різала по вухах. Вона була такою голосною, як сирена швидкої допомоги. При такому будильнику позаздриш глухим, а Ніка ж навіть не прокинулась. Хоча дівчата так. Дана сіла на ліжко і кинула маленьку подушку у винуватицю шуму.

– Ніка! Виключи свій будильник! Дістала вже! Кожен ранок одне й те саме!

Ніка неохоче перевернулась на спину, сонно поглянула на сусідку і все ж виключила цей клятий будильник.

Якщо так дійсно відбувається кожен ранок, як це сказала Дана, то буде “весело” постійно. Проте все ж не розумію, навіщо заводити будильник, якщо не прокидаєшся коли він дзвонить.

Я встала з ліжка найперша і пішла у ванну кімнату. Голову все не покидали думки про «Королівство». Цікаво, що ж чекатиме на мене сьогодні. Чомусь думаю, що Крістін буде не проти влаштувати мені якусь капость.

Після того, як ми зібрались всі вчотирьох, пішли у тутешній ресторан. Керолайн, моя подруга, в якої я жила до вчорашнього дня, вже повідомляла, що тут також нас годуватимуть, але й уявити не могла, наскільки смачною буде їжа. Живіт миттю забурчав, як тільки мій ніс вловив неймовірні запахи. І це я ще думала, наче у кафе батьків Керолайн смачно готують, а тут... Це ж все-таки крутий готель і в ньому все на вищому рівні.

Після сніданку всі пішли по робочим місцям. Перша половина дня пройшла на диво швидко. Не встигла й помітити як прибрала чотири номери й перейшла у п’ятий.

Вирішила почати з ванної кімнати. Зайшла туди й почала звичну рутину. Коли ж взялася за швабру, почула як у номер хтось зайшов. Через надзвичайну чистоту в номері й те, що ніде не бачила речей, думала, що тут ніхто не живе й зараз надзвичайно перелякалася. Не довго думаючи, причаїлася у ванній і замахнулася шваброю, сподіваючись, що сюди ніхто не надумається зайти. Але все склалося не так, як гадалося…