Розділ 1

–   1   –

Невагомі дрібненькі блискітки зависли у повітрі, перетворюючи зазвичай похмурі споруди на велетенські новорічні прикраси. Безтурботно і весело заховавши порепану бруківку під мерехтливе сяйво, зима в одну мить відгородила місто від будня і занурила в свято. Змушуючи мешканців поліса, бодай на короткий час, залишити у минулому тривоги і проблеми. А натомість – забутись у хмільному очікуванні щастя. Люди заслуговували на перепочинок, і зима з усіх сил намагалася дати їм радість і втіху… Заморожуючи на потім усе гидке та замітаючи снігом і засіваючи блискітками забруднену землю. Нажаль, свята приходять не так часто, як хотілося б, тож, бодай зовні, ніщо не повинно псувати урочистість миті і хороший настрій.

Ялинково-лапатий іній, сліпуча білизна паморозі, невагомі сніжинки і живе срібло льоду зробили своє. І якщо на вулицях міста все ще випадково траплялося заклопотане обличчя, то можна було заприсягтися – цей перехожий спізнюється до накритого столу. А може, давався взнаки дивний виверт людської психіки? Адже нещасні по-справжньому люди, цураються собі подібних. Вони, немов поранені звірі, забиваються у найвіддаленіші закутки, і з вікон темних нір байдуже споглядають чуже свято. Не маючи і найменшого бажання приєднатися до розваги. І чари зими не в змозі побороти цю болісну самотність. Вона не піддається навіть Новорічній казці.

Багатоповерхові кам’яниці пломеніли сяйвом освітлених вікон, вулиці квапливо порожніли, а вечір примірявся поставити крапку в останньому реченні чергового, уже майже дописаного тому в історії планети.

На блакитному екрані незмінний Рязановський Женя бозна вкотре збирався з товаришами в баню. Пробували затягти пісню сусіди, але – ще не йшло. Десь стріляли відкорковуючи пляшки на спомин прожитих днів…  А Стах тулив до прохолодної шиби розпашіле чоло і журно зітхав кожного разу, споглядаючи як тепле нутро, якогось з шести парадних у багатоповерхівці навпроти, жадібно поглинало цілу компанію, або одного запізнілого гостя.

Будучи за характером швидше самітником, ніж істотою стадною, Стах ніколи не переймався відсутністю товариства. Навіть навпаки – у гурті, що складався більш як з чотирьох осіб, почувався непевно, швидко стомлювався і намагався скоріше втекти з таких збіговиськ. А якщо з певних причин піти по-англійськи було неприпустимо, намагався, посеред загального бедламу, організовувати з приємних особисто йому людей «свою» обмежену компанію. Якої тримався до останку, вельми неохоче допускаючи туди чужаків. Здебільшого ж залишався самодостатнім, і щиро вважав, що задоволення від спілкування з книгами та власними рукописами, не йде в жодне порівняння з сумбурними і безсенсовними теревенями, до яких зводилися бесіди з випадковими чи періодичними співрозмовниками.

Таку манеру поведінки диктувала випестувана роками добровільна самотність митця. Котру, буцімто, можна в будь-яку мить припинити і поновити спілкування з собі подібними… Як тільки щезне натхнення. Необтяжлива саме своєю примарною добровільністю. Але часом приходить самотність примусова. Така, де чоловік не панує над ситуацією і змушений піддатися обставинам, приймаючи їх невмолиму владу над собою.

Саме так, як трапилося у цю Новорічну ніч, коли Стах залишився на одинці з телевізором. Тож, зараз, позираючи на веселощі інших, він у черговий раз намагався переконати себе, що не просто тішив дурні амбіції. А тому, має почуватися впевнено і не розкисати.

Минулий рік, хоч і був сповнений різноманітних, здебільшого приємних подій, у фінансовому плані все ж не потішив. І вчора перед його сім’єю постала дилема: або зустрічати прихід Нового року перед телевізором з дешевими сардельками до відвареної картоплі, або їхати святкувати цю непересічну подію у Броди, до тещі.

Щоб не псувати свято дітям, Стах вибрав другий варіант. З однією суттєвою правкою: у гості сім’я вирушить без нього. Опинитися з батьками дружини за одним святковим столом, чудово знаючи, що саме вони думають про тебе, як про голову сім’ї – задоволення не з найкращих. А мазохістом Стах не був ніколи…

Прикро вражена таким рішенням чоловіка, Оленка спершу обізвала його пихатим дурнем, але, трішки охолонувши, погодилася, що дітей не повинні зачіпати родинні непорозуміння. Особливо – тимчасового характеру. Рідні як посваряться, так і помиряться, а свято – мине.

От і готувалися зустрічати Новий рік хто де… Оленка з дітьми у Бродах. П’яненький Женя Лукашин – з Іпполітом і Надею у Ленінграді, а Стах – у порожній львівській квартирі.

Відірвавшись від споглядання безлюдної вулиці, Стах обвів поглядом сумну оселю і подався на кухню заварювати каву. З практики знав, що обдурити самотність можна лише скориставшись її перевагами. Себто зужиткувати з користю. Треба було сідати за рукопис. Самотність і тиша дозволяли зібратися з думками. Настрій – відповідний, гіршого годі й бажати. А саме в такому стані, згідно шанованих першоджерел, мало перебувати людство напередодні народження Спасителя. Повсюди панували безпросвітні сутінки, безнадія і безмежна журба.

 Ось уже з рік Стах виношував одну цікаву ідею, але постійно знаходилися різноманітні причини, які примушували відкласти втілення задуму на пізніше. То гумор не той, то ніколи… То ще якась мара, пов’язана з перманентною нестачею коштів на найнеобхідніше, а як наслідок – основна його енергія і час були направлені не на творчість, а на здобуття хліба насущного…

Стах наповнив чайник свіжою водою і поставив на газ. Відчував, що сьогодні натхнення прийде, і він зможе підібрати вдалі слова, і початок твору таки ляже на сторінку. Ну, а далі – то вже справа часу, та впертості...

Водночас, в такт його думкам, немов опускаючи завісу і додаючи пишноти святковим декораціям, щоб остаточно відсікти минуле від майбутнього, – з неба повалив густий лапатий сніг.

Перші сніжинки зависли у повітрі, скидаючись на заспаних танцівниць, які неохоче і мляво виконують перші па, ще не відчуваючи ні музики, ні м’язів власного тіла. Але невдовзі весела, буйна мелодія підхопила їх, втягнула в розгульний ритм, і вони закружляли жвавіше, звиваючись в одне чарівне мереживо танцю.