Глава 18.

Подивилася на трійцю похмуро й недовірливо. Але запах смачного тортика сильно лоскотав нюх.

— А як же тренування?

— Можеш зовсім трохи. Решту після сніданку.

— Ну вже ні. Я потерплю.

— Ліє, ти пробачиш нас?

— Пробачу, куди я подінуся. Торт не чіпати!

Трійця зковтнула. А я прошмигнула у ванну приводити себе до ладу, після вчорашнього заняття. У дзеркалі на мене дивилася похмура і пом'ята версія мене самої. І було відчуття, що я стала молодшою. Я пам'ятаю себе іншою, більш старшою.

Дорогою на розминку запитала в братів.

— За останні роки стала молодшою на вигляд?

— Трохи, — задумливо сказав Ронбер, — зараз ти більше схожа на дитину, ніж на початку нашого знайомства.

— Не нервуй, — Януш усміхнувся, — до немовляти ти не змінишся. За останні три роки в тебе занадто багато змін, як у самому житті, так і фізично ти змінилася.

— Як тобі перше заняття з магістром Лішкортом?

— Дуже цікаво!

День у мене став дуже насиченим. Магією я займалася шість годин. Спочатку кілька годин із магістрами з менталістики, розвивали мій дар і вчили мене ставити ментальні блоки. Загалом, тут виявилося багато нюансів. А Лішкорт із привидами вчили дозувати магію. І створювати найелементарніші заклинання, які вимагають мало енергії. А ввечері займалася уроками по школі. Потрібно було встигнути до дев'ятої вечора. Бо потім брати вкладали мене спати і ми ледь не посварилися, коли Дерек намагався відібрати в мене планшет із недоробленим завданням. Зрозумівши, що я зараз істерику йому закачаю, став допомагати доробляти уроки. І ще перевірив їх і пояснив де в мене помилки. Все ж, тут у школі все інше, не те що було в «минулому житті». Наступного дня він теж допоміг із домашніми завданнями, і я швидше впоралася. Потім вони з братами домовилися і щодня мінялися.

А на вихідних Лішкорт сам запропонував вивезти мене в місто погуляти. Батьки були зайняті й не могли приїхати. Я на магістра подивилася з прищуром.

— Ви ж розумієте, що це не на п'ять хвилин і навіть не на годину?

— Розумію, а чого ти так на мене дивишся. Відчуваю, зараз буде підступ.

— Я просто напишу друзям. І буду гуляти з ровесниками.

— Оу, це ж добре!

— Мені так, а от чи витримаєте ви?

— Гаразд уже сумніватися в мені! Кажи адресу, куди їдемо. Брати твої нехай теж відпочинуть від тебе.

Тихо фиркнула і сказала йому адресу, сама паралельно писала близнючкам. Вони надіслали задоволені смайлики і що чекають у парку. Коли приїхали, до мене побігла вся наша дружна банда. З радісними криками. Магістр Лішкорт мало не позадкував.

— Сміливий, — сказала дівчина, що підійшла, і вручила чоловікові дитячий гаманець — Це за моїх сестер. Раз ви сьогодні пасете дітей, то й квиточки їм будете купувати.

— Це наша сестра, — сказала одна з близнючок, — ледве вмовили піти з нами.

— А мама як?

— Нещодавно народила, хлопчика. Хоча їм казали, що буде дівчинка! Ти б бачила, які вони задоволені були. Нам дають поняньчити. Але зараз тато десь гуляє з коляскою, а мама відсипається вдома.

До кінця прогулянки магістр був очманілий від дитячої активності.

— Я вже й забув, які діти енергійні й активні. Тут навіть є майбутні мої учні! Уже потенціал бачу, — подивилася на нього запитально, — не заморочуйся. Ти вже моя учениця! Так-так, дорога моя учениця, у нас невеликі проблеми.

— Бандити? — запитала, озирнувшись і нікого не помічаючи.

— Ага, — сказав Лішкорт доволі — явно по твою душу. Тільки вони маги. Давно я не бився ось так от на вулиці.

— А давайте не тут і не зараз, коли навколо повно дітей і мирних людей.

— Як, по твоєму, я керуватиму машиною і відбиватимусь магією?

— Хм, ви сідаєте і будете на педалі тиснути, а я рулити. У мене зріст не дозволяє одночасно це робити. А тиснути на педаль газу і наосліп кермувати небезпечно і повторювати цю дурість більше не хочу. Один раз пощастило і на тому спасибі.

Ми таким пиріжком навіть пристебнулися. Магістр ще дивувався, коли я вправно справлялася з керуванням і намагалася на педаль газу натиснути і влучала по його нозі. Усі перемикачі вмикала вчасно і правильно.

— Звідки досвід?

— Так, дитячі машинки — це копія дорослих.

— Та ну?!

— Угу.

— Чуєш мала, не пинайся, вголос говори!

— У вас ноги кістляві, незручно сидіти.

— А в тебе п'ята точка худа. О господи, хто б нас чув! Без образ, ти худа і кістлява. Але, для твого віку це нормально. Рокам до вісімдесяти округлишся, де треба. Так, про що я думаю?!

— Про те, щоб нас не вбили.

Він у відкрите вікно видав чергове заклинання і задав йому ціль. Моє завдання було вести машину рівно. А магістр Лішкорт відбивав атаки і ставив щити. У проміжку між заклинаннями, встиг зателефонувати і попросив, щоб нас зустріли біля академії. Коли зупинили машину за воротами, охорона академії на нас із магістром дивилася широко розкритими очима.

— Лішкорт, це як розуміти?

— По іншому ми б не доїхали. Мала добре водить, але до педалей у дорослій машині просто не достає. Ліє, прибирай свої кістки з моїх ніг!

— Відстебніть ремінь, — сказала тихо.

— О, вибач.

Мене витягли з машини. Бандити відстали за кілька хвилин до академії. Усю гонку розповів магістр сам. Мене похвалили за водіння машини і відвели до кімнати. Перед кімнатою я завмерла і вперлася, не хотіла заходити.

— Ти чого злякалася? — здивувався Лішкорт.

А потім, сам мене за комір кофти схопив і відтягнув убік. Двері просто знесло якимось забійним заклинанням. З кімнати вийшло троє.

«Двоє нападуть одночасно» — побачила я і переспрямувала образ магістрові. Він правильно відбив атаку і накинув на мене універсальний магічний щит. Студенти, хто був у коридорі, з криком розбіглися.

«Ззаду!» — крикнула подумки і лягла на підлогу, а потім і відкотилася від атаки.

Далі, теж подумки, переказувала рішення нападників. Їх було вже п'ятеро і діяли вони швидко. І я могла вже передати тільки образ того, чим вони запустять. Лішкорт встигав не тільки відбиватися, а й атакувати. А потім до нього прийшла підмога і нападників змогла схопити.