Непотріб

Непотріб

Задихаючись киснем,

Що не дав нам свободу,

Що мав нам дати можливість кохати.

Кохати любов’ю,

Кохати непотріб,

Кохати навічно, що вже не вмирає.

Та посмішка мила,

Що завмерла в тих очах,

З фальшивої руди, що тече в твоїх жилах.

Тримається парус, що несе ту зброю,

Яку створила ти, щоб вбивати невинних.

Непотріб все тліє,

Непотріб гниє,

Непотріб ніколи не стане потрібним.

Обійматись з подушкою, коли засинала,

Обіймати те мертве, що я мріяв кохати,

Що мріяло бути другорядним героєм,

Що мріяло бути на світі щасливим,

Що било стрілками нестерпно й несміливо,

Як стрілка годинника, яка отруїлась часом.

Та й напрасно, старанно,

Старавшись, завмерло серце та душа його,

Що вже не живе, що й ніколи не жило.

Лиш очі, прагнувши несподіваних літ,

Завмерши назавжди у покорі гріхів,

Завмерли навмисно, як час, що стікав і стікає,

Що не має кінця, та й не мав він ніколи того, що не знав та й не знає

Любові ближнього свого, того, хто любив…

А краса не вмирає його, бо навмисно кохав я


 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше